Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого Донця О.Є.,

суддів: Голяшкіна О.В.,

Мороза В.Ф.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на постанову Дніпровського районного суду м.Києва від 05.02.2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.06.2016 року у адміністративній справі за позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі м.Києва про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,

У грудні 2015 року представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом до управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі м. Києва, в якому просив визнати протиправною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі міста Києва, щодо поновлення виплати її пенсії за віком та зобов'язати управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі м. Києва перерахувати та поновити виплату пенсії за віком позивачу в розмірах відповідно діючого законодавства з 07.10.2009 року.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 05.02.2016 року позовну вимогу про зобов'язання Управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі міста Києва перерахувати та поновити виплату пенсії за віком позивачу в розмірах відповідно діючого законодавства з 07.10.2009 року - залишено без розгляду.

Постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 05.02.2016 року позовні вимоги представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 було задоволені частково. Визнано протиправною бездіяльність управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва у поновленні виплати ОСОБА_2 пенсії за віком, починаючи з 30.11.2015 року. Зобов'язано управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва відновити виплату раніше призначеної пенсії ОСОБА_2, починаючи з 30.11.2015 року.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.06.2016 року апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 було залишено без задоволення, а постанову Дніпровського районного суду м. Києва від 05.02.2016 року - без змін.

У касаційній скарзі представник позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3, не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Дніпровського районного суду м. Києва від 05.02.2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.06.2016 року та зобов'язати управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі м. Києва перерахувати та поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_2 в розмірах відповідно діючого законодавства з 07.10.2009 року.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, колегія суддів вважає, що касаційна скарга представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 задоволенню не підлягає, оскільки рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими і не надають підстав, які передбачені статтями 225 - 229 Кодексу адміністративного судочинства України для зміни чи скасування судових рішень.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2. Знята з реєстраційного обліку в 2000 році, та наданий час проживає в Державі Ізраїль за адресою: АДРЕСА_1.

30 листопада 2015 року до управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі міста Києва звернувся представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 із заявою про перерахунок та виплату пенсії за віком, починаючи з 07.10.2009 року, до якої долучив, зокрема, заяву від 30.11.2015 року ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі м. Києва про призначення/перерахунок пенсії, згідно якої вона просила перерахувати, поновити виплату пенсії з 07.10.2009 року.

Управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва листом від 09.12.2015 року № 973/01/М-950, позивачу було роз'яснено, що виплата пенсії під час проживання за кордоном буде здійснюватися у разі прийняття Верховною Радою України закону про ратифікацію за встановленим угодою порядком, у випадку поновлення пенсії виплата буде здійснюватися у разі прийняття Верховною Радою України закону про ратифікацію за встановленим угодою порядком

Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно із частиною 1 статті 8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", виплата пенсії припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно із статтею 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", у разі у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Конституційний Суд України в рішенні від 07.10.2009 року № 25-рп/2009 (v025p710-09) , справа № 1-32/2009 визнав такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) (неконституційними), положення пункту 2 частини 1 статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання (перебування) за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір.

Зокрема, в пункті 3.3 цього рішення зазначено, що оспорюваними нормами Закону конституційне право на соціальний захист поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

При цьому Конституційний Суд України звернув увагу Верховної Ради України на необхідність приведення у відповідність до Конституції України (254к/96-ВР) положень інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору.

З огляду на зазначене, положення пункту 2 частини 1 статті 49 та другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" втратили чинність з 07.10.2009 року, тобто від дати прийняття рішення Конституційним Судом України № 25-рп/2009 (v025p710-09) .

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального положення, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Вірним є висновок судів попередніх інстанцій про те, що з прийняттям вищевказаного рішення Конституційного суду України від 07.10.2009 року (v025p710-09) виключена така підстава для припинення пенсійних виплат, як проживання особи за кордоном, що є підставою для поновлення конституційного права ОСОБА_2 на виплату пенсії незалежно від місця її постійного проживання.

Відповідно до частини 1 статті 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", пенсія призначається з дня звернення за пенсією.

Як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, оскільки заява про поновлення виплати пенсії була подана позивачем 30.11.2015 року, рішення про результати розгляду вказаної заяви мало бути прийняте в день звернення уповноваженого представника позивача до відповідача із заявою про перерахування та поновлення виплати пенсії.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій щодо визнання протиправною бездіяльності управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі м. Києва у поновленні виплати ОСОБА_2 пенсії за віком, починаючи з 30.11.2015 року та зобов'язання управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі м. Києва відновити виплату раніше призначеної пенсії ОСОБА_2, починаючи з 30.11.2015 року.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; в них повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки судів щодо встановлених обставин і правові наслідки є правильними, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

Касаційну скаргу представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - залишити без задоволення, а постанову Дніпровського районного суду м. Києва від 05.02.2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.06.2016 року у адміністративній справі за позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі м. Києва про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, передбаченому статтями 235 - 244 Кодексу адміністративного судочинства України.