Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Дьоміної О.О., суддів: Дем'яносова М.В., Коротуна В.М.,-розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Тернопільські області про визнання причини звільнення незаконною, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Монастириського районного суду Тернопільської області від 25 жовтня 2012 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області від 11 грудня 2012 року,

У вересні 2012 року ОСОБА_4 звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи його, що з 17 квітня 2007 року він працював на посаді головного спеціаліста з медико-соціальної реабілітації потерпілих відділу відшкодування шкоди та медико-соціальної реабілітації потерпілих. 23 серпня 2012 року ним було подано заяву про звільнення за власним бажанням з 23 серпня 2012 року, оскільки не витримав тиску з боку в.о. начальника управління ОСОБА_5, яка принижувала його честь, гідність та ділову репутацію. Наказом від 23 серпня 2012 року № 14-К його було звільнено із займаної посади з 23 серпня 2012 року за власним бажанням, незважаючи на те, що протягом двох тижнів з дня подання заяви про звільнення він її відкликав.

Позивач вважає своє звільнення незаконним, оскільки звільнення на підставі ст. 38 КЗпП України проводиться виключно працівників у яких є поважна причини для звільнення, в зазначеному випадку поважні причини для звільнення відсутні, а тому звільнення мало б бути проведене з підстав передбачених п. 1 ст. 36 КЗпП України. Крім того, йому було завдано моральну шкоду, оскільки в результаті тиску адміністрації підприємства він втратив роботу, матеріальний стан позивача погіршився, що вплинуло на його душевний стан.

На підставі наведеного позивач просив суд, визнати причини звільнення незаконними та поновити його на посаді головного спеціаліста з медико-соціальної реабілітації потерпілих відділу відшкодування шкоди та медико-соціальної реабілітації потерпілих в управлінні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Тернопільські області, стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та 20 000 гривень на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Монастириського районного суду Тернопільської області від 25 жовтня 2012 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області від 11 грудня 2012 року в задоволені позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4, виходячи з наступного.

Судами встановлено та підтверджується доказами у справі, що згідно із наказом № 06-К від 17 квітня 2007 року ОСОБА_4 було призначено на посаду головного спеціаліста з медико-соціальної реабілітації потерпілих відділу відшкодування шкоди та медико-соціальної реабілітації потерпілих (а.с. 5-6).

На підставі наказу в.о. начальника управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Тернопільські області № 14-к від 23 серпня 2012 року ОСОБА_4 було звільнено за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України з 23 серпня 2012 року. Підставою для звільнення була заява ОСОБА_4 про звільнення за власним бажанням з 23 серпня 2012 року (а.с. 4, 30).

Відповідно до частин 1, 2 статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Відповідно до роз'яснень, які містяться в п.12 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06 листопада 1992 року (v0009700-92) працівник, який попередив власника або уповноважений ним орган про розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, вправі до закінчення строку попередження відкликати свою заяву і звільнення в цьому випадку не проводиться, якщо на його місце не запрошена особа в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації.

З матеріалів справи вбачається, що 23 серпня 2008 року ОСОБА_4 подав заяву про звільнення, в якій просив звільнити його саме з 23 серпня 2008 року, тобто раніше закінчення двотижневого строку. Останнім днем роботи та днем звільнення є саме 23 серпня 2008 року.

Заяву про відкликання заяви про звільнення ОСОБА_4 подав 5 вересня 2012 року, тобто після закінчення строку попередження та видачі наказу про звільнення, з яким позивач був ознайомлений, про що свідчить його підпис.

Відмовляючи в задоволені позову ОСОБА_4, суди правильно виходили із того, що звільнення позивача було проведено з дотриманням норм трудового законодавства, доводи ОСОБА_4 про те, що його звільнення мало б бути проведено з підстав передбачених п. 1 ст. 36 КЗпП України, не знайшли свого підтвердження та спростовуються наявними у справі доказами.

Крім того не знайшли свого підтвердження доводи позивача в частині написання заяви про звільнення під тиском в.о. начальника управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Тернопільські області ОСОБА_5, оскільки під керівництвом ОСОБА_5 позивач працював лише три дні, позивачем не надано та матеріали справи не містять доказів про вчинення примусу та тиску з боку адміністрації підприємства.

Також, з платіжного доручення № 1101 від 23 серпня 2012 року та відомості № 62 наданою ПАТ КБ "ПриватБанк" вбачається, що з позивачем проведено остаточний розрахунок саме в день звільнення.

За таких обставин судова колегія приходить до висновку, що судами вірно встановлені та належно перевірені обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судові рішення суду першої та апеляційної інстанції ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для їх зміни чи скасування не має.

Наведені в касаційній скарзі доводи висновків судів не спростовують.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити, рішення Монастириського районного суду Тернопільської області від 25 жовтня 2012 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області від 11 грудня 2012 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.