Колегія суддів cудової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого: Сімоненко В.М.,

суддів: Амеліна В.І., Гончара В.П.,

Дербенцевої Т.П., Олійник А.С.,

розглянувши цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, за касаційною скаргою ПАТ КБ "ПриватБанк" на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 19 березня 2012 року та рішення апеляційного суду Миколаївської області від 07 травня 2012 року,

У вересні 2011 року ПАТ "ПриватБанк" звернулося до суду з вищезазначеним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що 15 лютого 2008 року між закритим акціонерним товариством комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ЗАТ КБ "ПриватБанк"), правонаступником якого є ПАТ "КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № ІNKIPGА00000080, за умовами якого банк надав ОСОБА_3 кредит у розмірі 40 625 дол. США зі сплатою 12 % річних за користування кредитними коштами строком до 15 лютого 2023 року. На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 15 лютого 2008 року між ЗАТ "КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_3 укладено іпотечний договір, відповідно до умов якого ОСОБА_3 передав в іпотеку банку належну йому на праві приватної власності двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, заставною вартістю 252 500 гривень. Відповідач зобов'язання за кредитним договором не виконує, у зв'язку з чим утворилась заборгованість у сумі 38 396,32 дол. США, яка складається з: 32 019,37 дол. США - заборгованість по кредиту, 1 916,19 дол. США - заборгованість за прострочення погашення кредиту, 85,59 дол. США - поточна заборгованість за відсотками за користування кредитом; 4 341,15 дол. США - заборгованість за прострочення сплати відсотків за користування кредитом; 16,47 дол. США - заборгованість з комісії; 17,55 дол. США - пеня. Посилаючись на викладене та, уточнивши позовні вимоги, позивач просив: в рахунок погашення зазначеної вище заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу ним квартири з можливістю укладенням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з правом отриманням витягу з Державного реєстру прав власності та з наданням банку всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу; виселити з квартири АДРЕСА_1 відповідача та усіх інших осіб, які зареєстровані і проживають в ній, зі зняттям їх з реєстраційного обліку; провести розподіл судових витрат.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 19 березня 2012 року позов ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 15 лютого 2008 року, укладеним між ЗАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_3 у розмірі 38 396,13 дол. США, що еквівалентно 307 169 грн 04 коп., звернуто стягнення на квартиру АДРЕСА_1 шляхом продажу вказаного предмету іпотеки в передбаченому чинним законодавством порядку. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 07 травня 2012 року рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 19 березня 2012 року в частині звернення стягнення на предмет застави скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про часткове задоволення позовних вимог. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 15 лютого 2008 року у розмірі 38 396,32 дол. США, що еквівалентно 306 402 грн 63 коп., звернуто стягнення на квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 51,2 кв. м, належну ОСОБА_3 на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу від 25 лютого 1999 року, шляхом продажу вказаної квартири ПАТ "КБ "ПриватБанк" через укладення договору купівлі-продажу з іншою особою - покупцем. В іншій частині рішення суду залишено без змін. Вирішено питання щодо судових витрат.

У касаційній скарзі ПАТ КБ "ПриватБанк" просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог про виселення та про отримання витягу з державного реєстру прав власності, надання банку всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу квартири, та ухвалити в цій частині нове рішення, про задоволення позовних вимог, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права, ухвалити нове рішення, яким позов в осаржуваній частині задовольнити повністю.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки та ухвалюючи в цій частині нове рішення про часткове задоволення позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що внаслідок неналежного виконання ОСОБА_3 зобов'язань за кредитним договором, утворилась заборгованість, та дійшов обгрунтованого висновку про те, що відповідно до положень Закону України "Про іпотеку" (898-15) у банка виникло право на звернення стягнення на предмет іпотеки.

Однак, ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд допустив порушення норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до ст. 313 ЦПК України справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справ судом першої інстанції, за результатами якого апеляційний суд ухвалює рішення або постановляє ухвалу за правилами ст. 19 і глави 7 розділу ІІІ цього Кодексу.

За змістом рішення апеляційної інстанції повинно відповідати вимогам ст. 316 ЦПК України.

Зокрема, у ньому повинні бути викладені встановлені судом першої інстанції обставини, узагальнені доводи апеляційної скарги, мотиви зміни рішення, скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення, встановлені судом першої інстанції та не оспорені обставини, а також обставини, встановлені апеляційним судом, і визначені відповідно до них правовідносини; чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду; назва, статті, її частини, абзацу, пункту, підпункту закону, на підставі якого вирішено справу, а також процесуального закону, яким суд керувався;

Проте, зазначеним вимогам закону рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Суд неповно перевірив доводи апеляційної скарги; не перевірив законність і обґрунтованість ухваленого судом першої інстанції рішення; не навів мотивів прийнятого ним рішення; не зазначив будь-яких обставин, які б спростовували доводи скарги.

Судами встановлено, що 15 лютого 2008 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є ПАТ "КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № ІNKIPGА00000080, за умовами якого банк надав ОСОБА_3 кредит у розмірі 40 625 дол. США зі сплатою 12 % річних за користування кредитними коштами строком до 15 лютого 2023 року.

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 15 лютого 2008 року між ЗАТ "КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_3 укладено іпотечний договір, відповідно до умов якого ОСОБА_3 передав в іпотеку банку належну йому на праві власності двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, заставною вартістю 252 500 гривень.

ОСОБА_3 зобов'язання за кредитним договором не виконує, у зв'язку з чим утворилась заборгованість у сумі 38 396,32 дол. США, яка складається з: 32 019,37 дол. США - заборгованість по кредиту, 1 916,19 дол. США - заборгованість за прострочення погашення кредиту, 85,59 дол. США - поточна заборгованість по процентам за користування кредитом; 4 341,15 дол. США - заборгованість по простроченим процентами за користування кредитом; 16,47 дол. США - заборгованість з комісії; 17,55 дол. США - пеня.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 та ст. 39 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основними зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки передбачено на підставі рішення суду.

Як роз'яснив пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в п. 42 постанови від 30 березня 2012 року № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" (v0005740-12) резолютивна частини рішення суду в разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки має відповідати вимогам як статті 39 Закону України "Про іпотеку", так і положенням пункту 4 частини першої статті 215 ЦПК. Зокрема, у ньому в обов'язковому порядку має зазначатись: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; спосіб реалізації предмета іпотеки - шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу шляхом надання права іпотекодержателю на продаж предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації (при цьому суд може зазначити, що початкова ціна встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій). При цьому суд не може одночасно звернути стягнення на предмет іпотеки та стягнути суму заборгованості за кредитним договором. У такому випадку суд має зазначити в резолютивній частині рішення лише про звернення стягнення на предмет іпотеки із зазначенням суми заборгованості за кредитним договором, а сам розрахунок суми заборгованості має наводитись у мотивувальній частині рішення. Винятком є ситуація, коли особа позичальника є відмінною від особи іпотекодавця з урахуванням положення статті 11 Закону України "Про іпотеку" (або статті 589 ЦК щодо заставодавця). При цьому рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд може встановити спосіб реалізації предмета іпотеки: або шляхом проведення прилюдних торгів, або шляхом застосування процедури продажу, встановленої ст. 38 Закону України "Про іпотеку".

Відповідно до ст. 39 ЗУ "Про іпотеку" у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Суд апеляційної інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки, встановив спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом продажу вказаної квартири банком через укладення договору купівлі-продажу з іншою особою - покупцем. При цьому, всупереч вимогам ст. 39 Закону України "Про іпотеку", суд не зазначив в оскаржуваному рішенні початкову ціну предмета іпотеки, всі складові загального розміру вимог та не застосував до даних правовідносин ст. 38 Закону України "Про іпотеку", якою встановлено процедуру продажу предмету іпотеки шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою - покупцем.

Відповідно до ч. 1 ст. 40 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на передане в іпотеку житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей.

У частинах 2 і 3 ст. 40 законодавець установлює певний порядок дій банку: після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Аналогічний порядок щодо виселення всіх громадян, що мешкають у житловому будинку або житловому приміщенні, на які звернуто стягнення як на предмет іпотеки, передбачено в ч. 3 ст. 109 ЖК України.

Як роз'яснив пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в п. 43 постанови від 30 березня 2012 року № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" при розгляді позову іпотекодержателя про виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення в разі задоволення вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має враховувати таке. Згідно з частиною четвертою статті 9, статті 109 Житлового кодексу України, статей 39 - 40 Закону України "Про іпотеку" виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення, яке є предметом іпотеки, проводиться в порядку, встановленому законом. При цьому суд за заявою іпотекодержателя одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки за наявності підстав, передбачених законом, ухвалює рішення про виселення мешканців цього житлового будинку чи житлового приміщення. При цьому примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов: якщо мешканці добровільно не звільнили житловий будинок чи житлове приміщення, на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки, протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника або в інший погоджений сторонами строк.

Проте, в порушення ст. ст. 212 - 214, 303, 316 ЦПК України апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції, на вищезазначені положення закону уваги не звернув, доводів апеляційної скарги належним чином не перевірив, у рішенні не навів мотивів їх відхилення, та, встановивши наявність передбачених законом підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про виселення, дійшов передчасного висновку щодо відсутності таких підстав для виселення з квартири АДРЕСА_1 відповідача та всіх інших осіб, які зареєстровані і проживають в ній.

Частина 3 ст. 335 ЦПК України встановлює, що суд не обмежений доводами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Враховуючи допущені судом апеляційної інстанцій порушення норм матеріального та процесуального права, ухвалене ним рішення не може вважатися законними і обґрунтованими, у зв'язку із чим, відповідно до ст. 338 ЦПК України таке рішення підлягає скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Миколаївської області від 07 травня 2012 року скасувати, справу направити на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.