Колегія суддів Вищого адміністративного суду України

в складі: Стародуб О.П. (доповідач), Пасічник С.С., Швець В.В.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 04.12.2014 р. у справі за позовом ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України у Калинівському районі Вінницької області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-

У травні 2014 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом про визнання дій протиправними та зобов'язання призначити, нарахувати та виплачувати пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту "а" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з 24.01.2014 р.

Постановою Калинівського районного суду Вінницької області від 12.06.2014 р. позов задоволено.

Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 04.12.2014 р. скасовано рішення суду першої інстанції, у задоволенні позову відмовлено.

З таким рішенням суду апеляційної інстанції не погодилася позивач подала касаційну скаргу, в якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Просить скасувати ухвалене апеляційним судом рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та касаційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

Так, згідно пункту "а" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком N 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, жінки після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Відповідно до статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

В ході розгляду справи судами встановлено, що з 10.01.2007 р. по 01.06.2008 р. позивач зарахована на 0,75 ставки лікаря-рентгенолога-стажиста флюорографічної установки при поліклінічному відділенні Калинівської центральної районної лікарні. З 02.06.2008 р. позивач працює на повній ставці на посаді лікаря-рентгенолога флюороустановки в Калинівській центральній районній лікарні (а.с. 15).

24.01.2014 р. позивач звернулася до УПФУ у Калинівському районі Вінницької області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту "а" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (а.с. 14).

Листом УПФУ у Калинівському районі Вінницької області від 08.04.2014 р. позивача повідомлено, що період її роботи з 10.01.2007 р. по 01.06.2008 р. не зараховано до пільгового стажу роботи, оскільки вона працювала на 0,75 ставки на посаді лікаря-рентгенолога флюороустановки, тобто неповний робочий день. Відповідно до результатів проведених атестацій у 2005 році та 2010 році проатестованою є посада лікаря-рентгенолога у рентген-кабінеті. З даних її трудової книжки не вбачається у якому кабінеті районної поліклініки вона працювала. В ході зустрічної перевірки достовірності видачі пільгових довідок з'ясовано, що вона не працювала в рентген-кабінеті, а тому підстави для призначення їй пенсії на пільгових умовах відсутні (а.с. 5-6).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має необхідних стаж для призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту "а" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що в спірний період посада позивача переатестована не була, оскільки вона працювала на посаді лікаря-рентгенолога флюороустановки, а не лікаря-рентгенолога рентген-кабінету.

Поряд з тим, апеляційним судом не враховано, що пунктом 19 Розділу ХІХ Списку № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2003 р. № 36 (36-2003-п) (чинного на час виникнення спірних правовідносин), передбачено посаду лікаря-рентгенолога без уточнення безпосереднього місця роботи, а тому висновки апеляційного суду про те, що для призначення пільгової пенсії особа має працювати лікарем-рентгенологом рентген-кабінету не можна визнати обгрунтованими.

Крім того, відмовляючи у задоволенні позову апеляційний суд також виходив з того, що на момент звернення позивача із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах у неї був відсутній необхідний стаж роботи, а тому підстави для призначення йому пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту "а" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" відсутні.

З такими висновками апеляційного суду колегія суддів погоджується і вважає, що вони відповідають нормам матеріального та процесуального права і фактичним обставинам справи.

Мотиви та доводи касаційної скарги висновки суду в цій частині не спростовують і є безпідставними, оскільки в ході розгляду справи судами встановлено, що позивач працювала на посаді, яка дає право на призначення пенсії на пільгових умовах з січня 2007 року, із заявою про призначення пенсії звернулась у січні 2014 року, стаж її роботи на посаді лікаря-рентгенолога на час звернення із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту "а" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" становить менше 7 років 6 місяців, а тому апеляційний суд обгрунтовано прийняв рішення про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до частини 1 статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин колегія суддів приходить до висновку, що апеляційним судом правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 210, 220, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України,-

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити, а постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 04.12.2014 р. у даній справі - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили в порядку статті 254 КАС України і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку передбаченому главою 3 розділу IV КАС України (2747-15) .