6-52031св13 Про визнання права власності на частину у спільному майні бази відпочинку, поділ майна в натурі та припинення права спільної сумісної власності - 12.03.2013 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, Круглоозерської сільської ради Голопристанського району Херсонської області про визнання незаконним та скасування рішення виконкому Круглоозерської сільської ради Голопристанського району Херсонської області, визнання свідоцтва про право власності частково недійсним; за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання права власності на частину у спільному майні, поділ майна в натурі та припинення права спільної сумісної власності за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Херсонської області від 13 листопада 2013 року,

У лютому 2011 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, посилаючись на те, що в травні 2002 року між ним та КВКП "Побутсервіс" було укладено договір про надання йому земельної ділянки в АДРЕСА_1 на базі відпочинку "ІНФОРМАЦІЯ_2" на строк до 31 грудня 2004 року. 30 червня 2004 року між ним та Круглоозерською сільською радою укладено договір оренди земельної ділянки площею 0,7354 га із земель запасу сільської ради с. Більшовик строком на 5 років під розміщення бази відпочинку малої

архітектурної форми. На зазначеній земельній ділянці ним розміщено шістнадцять придбаних у 2002 році збірно-щитових будиночків. 4 грудня 2006 року Круглоозерською сільською радою, на підставі рішення від 30 серпня 2006 року про надання дозволу на оформлення права власності на базу відпочинку, видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно - базу відпочинку "ІНФОРМАЦІЯ_1" по АДРЕСА_1, в якому в якості співвласника без визначення часток зазначено ОСОБА_4 Указуючи на те, що заяви про реєстрацію свого майна на ім'я ОСОБА_4 не подавав, заява від його імені про реєстрацію за ним та ОСОБА_4 права власності на нерухоме майно та його підпис в ній є підробленими, та вважаючи свідоцтво в частині права власності ОСОБА_4 незаконним внаслідок відсутності правових підстав набуття нею такого права, позивач просив суд визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно базу відпочинку "ІНФОРМАЦІЯ_1", видане Круглоозерською сільською радою Голопристанського району Херсонської області від 4 грудня 2006 року в частині права власності ОСОБА_4; рішення виконкому Круглоуніверситетської сільської ради від 30 серпня 2006 року в частині надання дозволу на видачу документів про право власності на єдиний майновий комплекс - базу відпочинку "ІНФОРМАЦІЯ_1" на ім'я ОСОБА_4, визнати незаконним та скасувати.

У квітні 2011 року ОСОБА_4 звернулася до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_3, посилаючись на те, що їй з ОСОБА_5 на праві спільної сумісної власності, згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 4 грудня 2006 року належить база відпочинку "ІНФОРМАЦІЯ_1". Оскільки на протязі 2006-2010 років вона разом з ОСОБА_3 спільно користувалися базою, але у вересні 2010 року у них виникли суперечки стосовно використання та користування базою, ОСОБА_4 з урахування уточнень просила суд просила суд визнати за нею право власності на частину спільного майна та поділити в натурі між нею та ОСОБА_3 це майно, а саме базу відпочинку "ІНФОРМАЦІЯ_1".

Рішенням Голопристанського районного суду Херсонської області від 19 червня 2013 року поновлено ОСОБА_3 строк позовної давності на звернення до суду. Позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано незаконним та скасовано рішення виконавчого комітету Круглоозерської сільської ради Голопристанського району Херсонської області від 30 серпня 2006 року "Про надання дозволу на оформлення права власності на цілісний майновий комплекс бази відпочинку "ІНФОРМАЦІЯ_1", яка знаходиться по вулиці АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_4 Визнано недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно - базу відпочинку "ІНФОРМАЦІЯ_1" в частині права власності ОСОБА_4 Вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Херсонської області від 13 листопада 2013 року рішення районного суду в частині поновлення ОСОБА_3 строку позовної давності, задоволення позову ОСОБА_3, відмови у задоволенні

зустрічного позову ОСОБА_4 скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено. Поділено майно, що є спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_4 Виділено у власність ОСОБА_4: житловий будиночок сезонного літнього призначення літ. "А" площею 83,2 кв. м вартістю 111 065 грн; житловий будиночок сезонного літнього призначення літ. "Б" площею 84,4 кв. м вартістю 112 667 грн; житловий будиночок сезонного літнього призначення літ. "В" площею 85,0 кв. м вартістю 113 468 грн; житловий будиночок сезонного літнього призначення літ. "Г" площею 85,0 кв. м вартістю 113 468 грн; душ літ. "Н" площею 20,4 кв. м вартістю 27 232 грн; сторожку літ. "О" площею 16,4 кв. м вартістю 21 893 грн, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, база відпочинку "ІНФОРМАЦІЯ_1", всього майна вартістю 499 793 грн. Виділено у власність ОСОБА_3: житловий будиночок сезонного літнього призначення літ. "Д" площею 85,0 кв. м вартістю 113 468 грн; житловий будиночок сезонного літнього призначення літ. "Є" площею 87,6 кв. м вартістю 116 938 грн; житловий будиночок сезонного літнього призначення літ. "І" площею 42,4 кв. м вартістю 56 600 грн; житловий будиночок сезонного літнього призначення літ. "Ж" площею 42,6 кв. м вартістю 56 867 грн; житловий будиночок сезонного літнього призначення літ. "З" площею 42,6 кв. м вартістю 56 867 грн; магазин літ. "К" площею 20,2 кв. м вартістю 26 965 грн; туалет літ. "Д" площею 23,7 кв. м вартістю 31 637 грн; душ літ. "М" площею 4,8 кв. м вартістю 6 409 грн; навіс літ. "П" площею 18,9 кв. м вартістю 25 230 грн, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, база відпочинку "ІНФОРМАЦІЯ_1", всього майна вартістю 490 981 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи первісний позов та відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, місцевий суд виходив із того, що оскільки рішення виконкому Круглоозерськї сільської Голопристанського району Херсонської області від 30 червня 2006 року прийняте на підставі заяви про визнання права власності, в

якій текст та підписи ОСОБА_3 виконані іншою особою, тобто відсутнє його волевиявлення на визнання спірної нерухомості об'єктом спільного сумісного майна; ОСОБА_4 у порушення вимог ст. ст. 10, 60 ЦПК України не надала доказів існування передбачених законом підстав набуття нею права власності на частку в спірному майні та при цьому заяви про реєстрацію за нею права власності не подавала, то вказане рішення не ґрунтується на законі та підлягає скасуванню. Як наслідок, свідоцтво про право власності на нерухоме майно в частині права власності ОСОБА_4 також підлягає скасуванню.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні первісного позову, виходив із того, що позивачем пропущено строк позовної давності та ним обраний неправильний спосіб захисту порушеного права. Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_4 про поділ спільного сумісного майна суд задовольнив на підставі ст. 372 ЦК України.

Проте з такими висновками апеляційного суду погодитись не можна.

Судом установлено, що 30 травня 2002 року між ОСОБА_3 та колективним виробничо-комерційним підприємством "Побутсервіс" укладено договір про надання ОСОБА_3 земельної ділянки в АДРЕСА_2 на базі відпочинку "ІНФОРМАЦІЯ_2" строком до 31 грудня 2004 року.

Указана земельна ділянка була використана ОСОБА_3 для розміщення та обладнання тимчасових будинків, які він придбав у ОСОБА_6 згідно накладної від 11 червня 2002 року.

Судом також установлено, що згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 4 грудня 2006 року, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є власниками бази відпочинку "ІНФОРМАЦІЯ_1" по АДРЕСА_1

Підставою для видачі вказаного свідоцтва вказано рішення Круглоозерської сільської ради Голопристанського району Херсонської області від 30 серпня 2006 року.

Рішення виконкому Круглоозерської сільської ради Голопристанського району Херсонської області від 30 серпня 2006 року прийнято на підставі заяви, поданої ПП ОСОБА_3 від 28 серпня 2006 року про визнання права власності на цілий майновий комплекс бази відпочинку "ІНФОРМАЦІЯ_1" за ПП ОСОБА_3 та ПП ОСОБА_4 в рівних долях по 50%.

Висновком судово-почеркознавчої експертизи від 29 жовтня 2012 року визначено, що рукописний текст заяви до виконкому Круглоохерської сільської ради від 28 серпня 2006 року про визнання права власності на цілісний майновий комплекс бази відпочинку "ІНФОРМАЦІЯ_1" за ПП ОСОБА_3 та ПП ОСОБА_4 в рівних долях по 50%, а також підпис від імені ОСОБА_3 в указаній заяві виконані не ОСОБА_3, а іншою особою.

Відповідно до положень ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не забороно законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Частиною 1 ст. 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності до ст. 393 ЦК України, правовий акт органу державної влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Разом із тим, ч. 1 ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначено частиною 2 цієї статті.

Право позивача на звернення з даним позовом передбачено ст. ст. 16, 391, 386 ЦК України, згідно з якими власник має право звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право.

Отже, висновки апеляційного суду про те, що позивачем обраний неправильний спосіб захисту порушеного права не ґрунтуються на законі.

Разом із тим, визнаючи, що позивач звернувся до суду із неналежним позовом, і що при цьому останнім було пропущено строки звернення до суду для вирішення спору, апеляційний суд, ухвалюючи рішення, не з'ясував з яких же саме підстав він вважав за необхідне відмовити ОСОБА_3 у задоволенні його позову: по суті позовних вимог чи за пропуском строку позовної давності.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлююється тривалістю у три роки.

Згідно з вимогами ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Апеляційний суд пославшись у рішення на те, що позивачем пропущено строк позовної давності без поважних причин на підставі тих же доказів, що досліджував місцевий суд, дійшов протилежних висновків, не вказавши, які норми процесуального або матеріального права при цьому порушив суд першої інстанції. Крім того, апеляційний суд не врахував, що висновки про пропуск строку позовної давності та про неналежний спосіб захисту є взаємовиключними, оскільки строк позовної давності застосовується тільки у разі порушеного права.