Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Нагорняка В.А.,

суддів: Леванчука А.О.,

Макарчука М.А.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" про стягнення відсотків за користування коштами, інфляційних нарахувань та відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 07 вересня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 25 грудня 2012 року,

У липні 2011 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" (далі - ПАТ "Родовід Банк") про стягнення відсотків за користування коштами, інфляційних нарахувань та відшкодування моральної шкоди.

Позивач посилався на те, що 23 червня 2008 року уклав з ТОВ "Український промисловий банк" договір банківського вкладу - депозиту (вклад "Перша ластівка"), за умовами якого передав банку грошові кошти в сумі 11 100 Євро з виплатою 9,8 % річних строком на 390 днів, а саме, з 23 червня 2008 року по 17 липня 2009 року.

Незважаючи на закінчення строку дії договору ТОВ "Українській промисловий банк" не повернув у повному обсязі суму за договором.

На підставі постанови Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 07 жовтня 2009 року № 1133 всі зобов'язання ТОВ "Український промисловий банк" за депозитними вкладами, в тому числі позивача, було передано відповідачу, з яким 17 березня 2010 року позивачем укладено договір на відкриття та обслуговування карткового рахунку № PP.URRVCLAD.002-8446-12-2009.

Позивач зазначав, що ПАТ "Родовід Банк" порушило умови пункту 3.1.1. цього договору, оскільки видача грошей проводилась згідно ліміту по 1000 грн на добу, а після заміни платіжної картки на іменну - по 100 грн на день і залишок коштів в сумі 150 Євро позивач отримував протягом півроку.

18 серпня 2010 року за пропозицією відповідача позивач уклав строковий договір банківського вкладу "Ощадний" № ДРЄ.545.ОЩ01-5429/08-2010 строком на один місяць. Після закінчення дії цього договору відповідачем обманним шляхом було складено акт про повернення грошових коштів за договором банківського вкладу та переведено кошти на поточний рахунок, у зв'язку з чим позивач вимушений був укласти договір № ПРЄ.545.ПРР-1398/10-2010 про відкриття та обслуговування поточного рахунку фізичних осіб-резидентів.

28 січня 2011 року позивач звернувся з заявою до відповідача про перерахування грошей з його рахунку № НОМЕР_1 на його особовий рахунок № НОМЕР_2 у філії "Відділення ПАО ПИБ" в м. Миколаєві, однак відповідач ніяк не відреагував на вказану заяву.

Посилаючись на вказані обставини, позивач, з урахуванням уточнень позовних вимог, просив стягнути з відповідача 1753,34 Євро інфляційних збитків внаслідок прострочення виконання грошового зобов'язання (еквівалентно 19 877 грн 93 коп.) та 397,30 Євро відсотків за понадстрокове користування депозитними вкладами (еквівалентно 4504 грн 26 коп.), а також 10 тис. грн на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 07 вересня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 25 грудня 2012 року, в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню.

Згідно ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження судового рішення може бути неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій з дотриманням вимог ст. ст. 213, 214, 303, 315 ЦПК України, вірно визначилися з характером спірних правовідносин і дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Із матеріалів касаційної скарги, змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що скарга є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності зазначених судових рішень.

Неправильного застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права при розгляді даної справи судами першої та апеляційної інстанцій не вбачається.

Керуючись ст. ст. 332, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 07 вересня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 25 грудня 2012 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.