Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Дем'яносова М.В.,

суддів: Дербенцевої Т.П., Кафідової О.В.,

Наумчука М.І., Коротуна В.М.,

розглянувши заяву ОСОБА_3 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа - ЖБК «Троянда», про визнання права власності,

У травні 2007 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 та просив визнати за ним право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1, визнати реєстраційне посвідчення, видане Київським міським бюро реєстрації прав власності на об'єкти нерухомого майна 18 листопада 1992 року на ім'я його колишньої дружини ОСОБА_6 частково недійсним, визнати частково недійсним заповіт ОСОБА_6, складений нею 13 жовтня 2001 року на ім'я ОСОБА_4 та визначити порядок користування приміщеннями у спірній квартирі, виділивши йому в користування кімнату площею 14,7 кв. м, а відповідачу - кімнату площею 15,2 кв. м, залишивши місця загального користування в спільному користуванні. В подальшому, уточнивши позовні вимоги, позивач просив визнати за ним право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 1 грудня 2009 року позов ОСОБА_3 було задоволено. Визнано за ОСОБА_3 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судові витрати в сумі 1 700 грн. Рішенням апеляційного суду м. Києва від 15 вересня 2010 року рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 1 грудня 2010 року скасовано, ухвалено нове рішення про відмову у позові. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 судові витрати у сумі 970 грн., скасовано заходи забезпечення позову.

6 грудня 2011 року ОСОБА_3 звернувся до суду із заявою про перегляд у зв'язку з нововиявленими обставинами рішення апеляційного суду м. Києва від 15 вересня 2010 року.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 12 липня 2012 року заяву ОСОБА_3 задоволено. Рішення апеляційного суду м. Києва від 15 вересня 2010 року скасовано у зв'язку з нововиявленими обставинами. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 1 грудня 2009 року скасовано і ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково. Визнано за ОСОБА_3 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1. Вирішено питання про стягнення судових витрат.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2012 року, рішення апеляційного суду м. Києва від 12 липня 2012 року скасовано. У задоволенні заяви про перегляд у зв'язку з нововиявленими обставинами рішення апеляційного суду м. Києва від 15 вересня 2010 року відмовлено.

До Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшла заява ОСОБА_3 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2012 року з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.

Відповідно до статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.

З ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2012 року вбачається, що скасовуючи рішення апеляційного суду від 12 липня 2012 року, суд касаційної інстанції виходив із того, що доказів на підтвердження сплати пайових внесків та їх розміру після розірвання шлюбу позивачем не подано.

Як приклад неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, заявник наводить ухвали Верховного Суду України від 20 червня 2007 року та 6 лютого 2008 року, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 липня 2011 року, 14 та 16 вересня 2011 року, 28 жовтня 2011 року, 16 січня 2012 року, 11 липня 2012 року та 12 грудня 2012 року.

Під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі, де тотожними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Із рішення Верховного Суду України від 6 лютого 2008 року, яким скасовано рішення судів нижчих інстанцій у частині задоволення первісного та зустрічного позовів, і ухвалено нове рішення, яким ці вимоги задоволено, виходив із того, що пай, внесений подружжям у період сумісного проживання за рахунок спільних коштів, а після повної сплати пайового внеску - квартира є їх спільним майном. При цьому Верховний Суд України керувався положеннями ст. 15 Закону України «Про власність».

Підставою скасування ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2012 року рішення апеляційного суду м. Києва від 12 липня 2012 року стало те, що позивачем не доведено сплату пайових внесків та їх розмір після розірвання шлюбу.

Між тим, задовольняючи позов ОСОБА_3, апеляційний суд виходив і з того, що частина пайових внесків була внесена ним в період перебування у шлюбі з ОСОБА_6

Наведене свідчить, що скасовуючи рішення апеляційного суду в цій частині Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ не застосував ст. 15 Закону України «Про власність» тобто Закон, який підлягав застосуванню і таке, з врахуванням наведеного, вказує на наявність підстав для допуску справи до провадження Верховного Суду України, оскільки має місце неоднакове застосування вказаної норми права в ухвалі про перегляд якої подану заяву у порівнянні із рішенням Верховного Суду України від 6 лютого 2008 року.

Із змісту ухвал Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 липня 2011 року, 16 вересня 2011 року, 28 жовтня 2011 року та 16 січня 2012 року та рішення цього ж суду від 11 липня 2012 року, на які заявником здійснюється посилання як на підстави перегляду, не вбачається, що вони ухвалені у справах де, є тотожними предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, які мають значення для вирішення спору, у порівнянні із справою, за результатами якої постановлену ухвалу, яку просить переглянути заявник, тому не можливо зробити висновок про неоднаковість застосування норм матеріального права у цих справах у порівнянні із справою у якій постановлена ухвала про перегляд якої подано заяву.

Як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, заявник наводить також ухвалу Верховного Суду України від 20 червня 2007 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 вересня 2011 року та 12 грудня 2012 року, якими рішення судів першої та апеляційної інстанції скасовано, а справи направлено на новий розгляд.

Однак, на такі ухвали не може здійснюватися посилання як на підтвердження підстави, встановленої п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, так як постановлення касаційною інстанцією ухвали про скасування рішення судів нижчих інстанцій із передачею справи на новий розгляд не означає остаточного вирішення спору у справі та не може вважатися застосуванням норм матеріального права при вирішенні спору по суті.

Що стосується ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2012 року у частині відмови у задоволенні заяви про скасування у зв'язку з нововиявленими обставинами рішення апеляційного суду м. Києва від 12 липня 2012 року, то суд касаційної інстанції при вирішенні цього питання застосовував норми процесуального, а не матеріального права.

Встановлений статтею 355 ЦПК перелік підстав для подання заяви про перегляд Верховним Судом України судових рішень у цивільних справах є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Неоднакове застосування норм процесуального права не може бути підставою для подання заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України згідно з пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК.

Законність рішення апеляційного суду м. Києва від 15 вересня 2010 року ухвалою, про перегляд якої подано заяву, в касаційному порядку не перевірялася і норми матеріального права в цій частині не застосовувались.

Керуючись ст. ст. 353, 355, 356, 360 ЦПК України, колегія суддів,

Допустити до провадження Верховного Суду України справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа - ЖБК «Троянда», про визнання права власності.

Ухвалу про допуск справи до провадження разом із заявою про перегляд судового рішення та доданими до неї документами надіслати до Верховного Суду України, а копію ухвали разом із копією заяви - особам, які беруть участь у справі.

Ухвала оскарженню не підлягає.