6-48334св12 Про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання права на спадкування та зміну черговості спадкування - 27.02.2013 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання права на спадкування та зміну черговості спадкування за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 06 вересня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 жовтня 2012 року,

У травні 2011 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що з 1977 року проживала однією сім'єю без реєстрації шлюбу із ОСОБА_5, від якого ІНФОРМАЦІЯ_1 народила доньку - ОСОБА_6 Внаслідок тяжкої хвороби ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер. Враховуючи викладене та те, що тривалий час вона піклувалася та доглядала за ним, позивачка просила встановити факт проживання з ОСОБА_5 однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнати її спадкоємцем четвертої черги за законом після його смерті та визнати за нею право спадкування за законом разом зі спадкоємцями першої черги.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 06 вересня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 жовтня 2012 року, позов ОСОБА_3 задоволено. Встановлено факт проживання понад п'ять років однією сім'єю та визнано ОСОБА_3 спадкоємцем четвертої черги за законом після смерті ОСОБА_5, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2. Визнано за ОСОБА_3 право спадкування за законом разом із спадкоємцями першої черги.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати судові рішення, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, й ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що з 1977 року позивачка з ОСОБА_5 проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу та мають спільну доньку, 1978 року народження. Перед смертю ОСОБА_5 тяжко хворів та потребував піклування, яке надавала йому позивачка, що за правилами ч. 2 ст. 1259 ЦК України є підставою для надання їй права на спадкування разом зі спадкоємцями першої черги.

Проте повністю з такими висновками судів погодитись не можна.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судами встановлено, що з 1977 року ОСОБА_3 проживала з ОСОБА_5 однією сім'єю без реєстрації шлюбу. Під час спільного проживання у них народилася донька ОСОБА_6 Внаслідок тяжкої хвороби ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер.

Відповідно до ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

Частиною 2 ст. 1259 ЦК України встановлено, що фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Застосування наведеної норми права з урахуванням вимог ст. ст. 10, 60 ЦПК України вимагає доведення позивачем факту опікування, матеріального забезпечення спадкодавця протягом тривалого часу, а також перебування спадкодавця в безпорадному стані, тобто стані, зумовленому похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли особа не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Вимогу про визнання за ОСОБА_7 права на спадкування за законом разом зі спадкоємцями першої черги вона обґрунтовала тим, що в останні роки життя ОСОБА_5 вона піклувалася про нього та возила до лікарні, оскільки він не міг самостійно забезпечувати умови свого життя.

У п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 (v0007700-08) «Про судову практику у справах про спадкування» судам роз'яснено, що безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

У порушення ст. ст. 212- 214 ЦПК України суд першої інстанції не навів у рішенні переконливих доказів на підтвердження перебування померлого ОСОБА_5 безпорадному стані протягом тривалого часу. Рішення суду взагалі не містить обґрунтованих мотивів задоволення вимог, що є порушенням і п. 3 ч. 1 ст. 215 ЦК України.

Суд першої інстанції у порушення ст. ст. 10, 60 ЦПК України ухвалив рішення, що ґрунтується на припущеннях, оскільки в матеріалах справи відсутні належні, допустимі та достовірні докази перебування спадкодавця у безпорадному стані, а також відсутні будь-які докази того, що позивачка протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала чи надавала йому іншу допомогу.

Крім того, суд у порушення ст. ст. 212- 214 ЦПК України не дав належної оцінки лікарському свідоцтву про смерть № 1, в якому лікарем встановлено приблизний час між початком захворювання та смертю, що складає 1 місяць (а.с. 8).

Зазначені недоліки судового розгляду апеляційний суд не усунув і, крім того, переглядаючи рішення районного суду, апеляційний суд допустив порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, встановивши у мотивувальній частині судового рішення, що з матеріалів справи не вбачається перебування ОСОБА_5 перед смертю у безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво, суд апеляційної інстанції у резолютивній частині зробив зовсім протилежний висновок та залишив без змін рішення районного суду, яким встановлено перебування спадкодавця у безпорадному стані та здійснення піклування за ним позивачкою.

Крім того, у мотивувальній частині ухвали апеляційного суду міститься твердження про задоволення вимог позивача в частині стягнення з відповідача суми заборгованості за кредитом та звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості. Проте у даній справі позивачкою не заявлялася жодна з наведених вимог, між сторонами існує спадковий спір, а не кредитний.

Оскільки судові рішення в частині визнання права позивачки на спадкування разом із спадкоємцями першої черги підлягають скасуванню, відтак, і вирішення вимог у частині встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу також підлягають скасуванню, так як встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу в позовному провадженні, на відміну від окремого провадження, можливе лише при умові, що вони мають юридичне значення і пов'язані з наступним вирішенням спору про право, зокрема в разі, якщо із цього факту випливає встановлення права на спадщину поза чергою.

Ураховуючи порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального законодавства та те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судами не встановлені, судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 335, 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 06 вересня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 жовтня 2012 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.