Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий суддя: Вербицька О.В. Судді: Цвіркун Ю.І. Шипуліна Т.М. розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АКС Україна"

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 липня 2015 року

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04 липня 2016 року

у справі № 804/5787/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АКС Україна"

до Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

Товариство з обмеженою відповідальністю "АКС Україна" (далі - позивач, ТОВ "АКС Україна") звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі - відповідач, ДПІ в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 липня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04 липня 2016 року постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 липня 2015 року залишено без змін.

У касаційній скарзі ТОВ "АКС Україна", посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 липня 2015 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04 липня 2016 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку про наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 26.11.2007 року між позивачем та Дніпропетровською міською радою було укладений договір оренди землі, кадастровий номер 1210100000:01:236:0007, площею 22,5623 га, яка знаходиться за адресою: по Донецькому шосе в районі Кайдацького мосту (Амур-Нижньодніпровський район), строком на 25 років. Договір посвідчений приватним нотаріусом 26.11.2007 року, за реєстровим номером № 7748, реєстрація проведена ДМВ ДРФ "Центр" ДЗК 11.12.2007 за № 040710400758.

Згідно з пунктом 4.1 цього Договору річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у грошовій формі (у гривнях) у розмірі 1,5 % від нормативної грошової оцінки згідно рішення міської ради від 31.10.2007 № 179/22 з моменту введення об'єкта в експлуатацію звернутися до відповідних установ та організацій щодо перегляду та визначення річної орендної плати за користування цією земельною ділянкою відповідно до вимог чинного законодавства.

ДПІ в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ "АКС Україна" з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо повноти нарахування та своєчасності сплати плати за землю за період грудень 2011 року - жовтень 2014 року, за результатами якої складено акт № 3723/04-61-22-01/35165236 від 15.12.2014 року.

В акті перевірки зазначено порушення позивачем пп. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 розділу XIII Податкового кодексу (2755-17) , що призвело до заниження розміру податкового зобов'язання з орендної плати за землю в розмірі 2 806 343,03 грн.

На підставі наведених висновків акта перевірки ДПІ в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська прийнято податкове повідомлення-рішення від 20.01.2015 року № 0000132201, яким збільшено суму грошового зобов'язання з орендної плати з юридичних осіб у загальному розмірі 3507928,79 грн., в т.ч. за основним платежем в сумі 2806343,03 грн. та за штрафними санкціями в розмірі 701585,76 грн.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, з яким погодився суд апеляційної інстанції, визнав правомірним розрахунок грошового зобов'язання з орендної плати за землю на підставі даних листа Управління Держземагенства у м. Дніпропетровську Дніпропетровської області від 03.04.2013 № 2 1/21-115/13.

Колегія суддів не може повністю погодитися з рішеннями судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов'язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

Починаючи з 01 січня 2011 року, законодавець систематизував правила адміністрування земельного податку та орендної плати за землю, як обов'язкового платежу, в розділі ХІІІ Податкового кодексу України (2755-17) , який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначають вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (далі по тексту - ПК України (2755-17) ).

Відповідно до підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) плата за землю - загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункт 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 даного Кодексу).

Пунктом 288.1 статті 288 ПК України визначено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем (п. 288.4 ст. 288 ПК України).

Згідно з підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) розмір орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється розділом ХIII ПК (2755-17) ; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом.

Таким чином, з набранням чинності Податковим кодексом України (2755-17) , річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам пп. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 ПК України та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати.

При цьому, виходячи з принципу пріоритетності норм ПК України (2755-17) перед нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у п. 2 ст. 5 ПК України, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений у пп. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 ПК України.

Наведені висновки узгоджуються з позицією Верховного Суду України, викладеною у постановах від 14 липня 2015 року № 21-1699а15, від 02 грудня 2014 року № 21-274а14.

В той же час, розрахунок орендної плати проводиться із нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Відповідно до підпункту 271.1.1 пункту 271.1 статті 271 ПК України базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом.

При цьому, пунктом 286.1 статті 286 ПК України встановлено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Згідно з визначенням, закріпленим у статті 193 Земельного кодексу України державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Призначенням державного земельного кадастру, відповідно до статті 194 Земельного кодексу України, є забезпечення необхідною інформацією органів державної влади та органів місцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установ і організацій, а також громадян з метою регулювання земельних відносин, раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю і цінності земель у складі природних ресурсів, контролю за використанням і охороною земель, економічного та екологічного обґрунтування бізнес-планів та проектів землеустрою.

З 1 січня 2013 року набрав чинності Закон України "Про Державний земельний кадастр" від 7 липня 2011 року (3613-17) № 3613, яким у статті 20 визначено статус відомостей Державного земельного кадастру, та встановлено, що відомості Державного земельного кадастру є офіційними.

Порядок користування відомостями Державного земельного кадастру, регламентований статтею 38 Закону України "Про Державний земельний кадастр", згідно якої відомості Державного земельного кадастру надаються державними кадастровими реєстраторами у формі:

- витягів з Державного земельного кадастру про об'єкт Державного земельного кадастру;

- довідок, що містять узагальнену інформацію про землі (території) за формою, встановленою Порядком ведення Державного земельного кадастру;

- викопіювань з кадастрової карти (плану) та іншої картографічної документації Державного земельного кадастру.

Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку містить усі відомості про земельну ділянку, внесені до Поземельної книги.

Для здійснення повноважень, визначених законом, органи державної влади та органи місцевого самоврядування користуються відомостями і документами Державного земельного кадастру щодо земель та земельних ділянок, розташованих на відповідній території, на безоплатній основі.

Згідно підпункту 14 пункту 24 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051 (1051-2012-п) , нормативна грошова оцінка - це значення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яке розраховується за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі відомостей про земельну ділянку, зазначених у пункті 24, та відомостей про нормативну грошову оцінку земель у межах території адміністративно-територіальної одиниці згідно з підпунктом 8 пункту 22 цього Порядку.

Однак, суди попередніх інстанцій визнали правомірним здійснення розрахунку відповідачем грошового зобов'язання з орендної плати за землю на підставі даних листа Управління Держземагенства у м. Дніпропетровську Дніпропетровської області від 03.04.2013 № 2 1/21-115/13, та погодились з висновками податкового органу, що ТОВ "АКС Україна" не доплачено суму орендної плати: у грудні 2011 року в розмірі 80181,23 грн; за 2012 рік - 962174,75 грн.; за 2013 рік - 962174,75 грн.; за 2014 рік (період січень - жовтень) - 801812,30 грн., тоді як Закон України "Про Державний земельний кадастр" (3613-17) не передбачає отримання відомостей Державного земельного кадастру у формі листа.

Крім того, слід зазначити, що лист Управління Держземагенства у м. Дніпропетровську Дніпропетровської області від 03.04.2013 № 2 1/21-115/13, на який посилаються суди першої та апеляційної інстанції, в матеріалах справи відсутній.

Отже, колегія суду приходить до висновку, що суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки обставинам справи, не витребували та не дослідили докази, що безпосередньо пов'язані з вирішенням спору.

Відповідно до частини 4 та частини 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі, щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Викладене свідчить про порушення судом вимог статті 159 КАС України, якою передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з ч. 1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про неповне встановлення обставин справи та обумовлену цим неможливість надання належної юридичної оцінки всім обставинам у справі, у зв'язку з чим судові рішення підлягають скасуванню, а справа підлягає направленню на новий розгляд.

Під час нового судового розгляду справи судам необхідно врахувати викладене, повно та об'єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210, 214- 215, 220, 222, 229, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АКС Україна" задовольнити.

2. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 липня 2015 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04 липня 2016 року скасувати.

3. Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

4. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .