Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Головуючого: Луспеника Д.Д.

Суддів: Гулька Б.І., Карпенко С.О.,

Сімоненко В.М., Хопти С.Ф.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом прокурора Деснянського району м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа: Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради, про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, визнання недійсним договору купівлі-продажу та зобов'язання повернути земельну ділянку,

за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 22 червня 2012 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 20 листопада 2012 року,

Перший заступник прокурора Деснянського району м. Києва інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, визнання недійсним договору купівлі-продажу та зобов'язання повернути земельну ділянку, площею 0, 0982 га, що розташована у АДРЕСА_1, посилаючись на те, що в ході перевірки було встановлено недодержання вимог земельного законодавства щодо надання у власність земельних ділянок фізичним особам.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 22 червня 2012 року позов задоволено частково.

Визнано недійсним державний акт від 02 жовтня 2009 року на право власності на земельну ділянку, розташовану на АДРЕСА_1. В задоволенні іншим вимог відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 20 листопада 2012 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, просить скасувати судові рішення в частині визнання недійсним державного акта і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та вивчивши обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню.

Судами встановлено, що на підставі рішення Київської міської ради від 17 вересня 2009 року № 171/2240 (ra_171023-09) «Про передачу громадянці ОСОБА_3 у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд у АДРЕСА_1» ОСОБА_3 видано державний акт на право власності на земельну ділянку, площею 0, 0982 га, що розташована у АДРЕСА_1, цільове призначення якої для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, серії ЯЖ» 039146.

Рішенням Київської міської ради від 22 вересня 2011 року за № 152/6368 (ra_152023-11) задоволено протест заступника прокурора м. Києва, скасовано рішення № 171/2240 (ra_171023-09) «Про передачу громадянці ОСОБА_3 у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд у АДРЕСА_1».

За результатами вказаної перевірки прокуратурою м. Києва порушено кримінальну справу за фактом шахрайства при відведенні земельних ділянок у АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України. Згідно висновку експерта № 90 ТДД від 31 березня 2011 року «рукописні записи від імені ОСОБА_3 в заяві від її імені на передачу в приватну власність земельної ділянки, виконані не ОСОБА_3 а іншою особою». «Досліджувальні підписи від імені ОСОБА_3 в заяві від її імені на передачу в приватну власність земельної ділянки, в технічному завданні, в заяві від її імені на виготовлення державного акт на право приватної власності на земельну ділянку, виконані не ОСОБА_3, а іншою особою». Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 19 січня 2012 року кримінальну справу було закрито у зв'язку зі смертю обвинуваченого.

Задовольняючи позов в частині визнання державного акта недійсним суди виходили з вимог ст. 21 ЦК України, відповідно до якої суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт або правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом АР Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує права або інтереси.

З такими висновками слід погодитись.

Поняття, зміст права власності на землю та підстави його набуття визначено в нормах ст.ст. 78, 81, 116, 118 ЗК України.

За змістом ст. 116 ЗК України (в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин), громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом та виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Отже, рішення органу виконавчої влади чи місцевого самоврядування про передачу у власність земельної ділянки є необхідною передумовою виникнення права власності на земельну ділянку та підставою його виникнення.

Згідно зі ст. 152 ЗК України, захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до ст. 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним. Збитки, завдані власникам земельних ділянок внаслідок видання зазначених актів, підлягають відшкодуванню в повному обсязі органом, який видав акт.

Таким чином, за змістом ст.ст. 152, 155 ЗК України (в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин), визнання недійсним акта державного органу тягне за собою визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку.

Саме такі правові висновки викладені судами касаційної інстанції у постанові Верховного Суду України від 31 жовтня 2012 року (справа № 6-53 за 2012 рік) як приклад неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права в подібних правовідносинах, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень.

За змістом ст. 116 ЗК України (в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин), громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом (2768-14) .

Відсутність рішення органу виконавчої влади про передачу земельної ділянки у власність або користування не породжує прав на земельну ділянку та є підставою визнання недійсним державного акту.

Як встановлено судами, право власності на земельні ділянки набуте ОСОБА_3 на підставі рішення Київської міської ради від 17 вересня 2009 року № 171/2240 (ra_171023-09) «Про передачу громадянці ОСОБА_3 у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд у АДРЕСА_1, яке у подальшому скасовано рішенням Київської міської ради від 22 вересня 2011 року № 152/6368 (ra_152023-11) , яке не визнано недійсним та не скасовано.

Отже, на час розгляду справи відсутня правова підстава виникнення у відповідача будь якого права на земельну ділянку.

Разом з тим, у Рішенні 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 (v007p710-09) (у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) Конституційний Суд України вказав, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є «гарантією стабільності суспільних відносин» між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.

Ненормативні правові акти місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вони вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Однак, зазначені правові позиції не можуть бути підставою для скасування законного та правильного судового рішення виходячи з наступного.

Як встановлено судами, рішення про надання земельної ділянки відповідачу у власність скасовано з тих підстав, що ОСОБА_3 особисто або через представника з заявою про передачу у власність земельної ділянки не зверталась і в заяві про передачу земельної ділянки підпис від її імені виконано іншою особою.

За положеннями ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Скасовуючи рішення про надання земельної ділянки Київська міська рада виходила з того, що не було волевиявлення особи на отримання земельної ділянки, а тому рішення суперечить нормам як Цивільного кодексу України (435-15) так і нормам Земельного кодексу України (2768-14) ..

Оскільки судами ухвалено судові рішення відповідно до норм матеріального та процесуального права вони скасуванню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати з цивільних справ Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних у кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 22 червня 2012 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 20 листопада 2012 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.