Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Ткачука О.С.,

суддів: Висоцької В.С. Гримич М.К.

Колодійчука В.М. Умнової О.В.

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «Аграрний дім» Гуляйпільського району Запорізької області про визнання договору оренди землі та додаткової угоди недійсними, зобов'язання повернути земельну ділянку за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 10 жовтня 2012 року та рішення апеляційного суду Запорізької області від 20 листопада 2012 року,

У серпні 2011 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 28 лютого 2000 року уклав із ПАТ «Аграрний дім» договір орендної частки, відповідно до якого передав в оренду належну йому земельну ділянку (пай). У травні 2011 року він звернувся із заявою про виділення земельної ділянки в натурі для самостійного обробітку, проте йому було відмовлено з посиланням на те, що він підписав додаткову угоду до договору від 15 січня 2005 року, якою продовжив строк дії договору оренди на 5 років. Посилаючись на те, що договір оренди від 15 січня 2005 року він не підписував та не уповноважував інших осіб на його підписання, позивач просив визнати договір оренди від 15 січня 2005 року та додаткову угоду до нього недійсними, зобов'язати відповідача повернути йому земельну ділянку.

Рішенням Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 10 жовтня 2012 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 20 листопада 2012 року рішення районного суду в частині правового обґрунтування підстав відмови у позові змінено. В іншій частині рішення районного суду залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати судові рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, й ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем пропущено строк позовної давності. Також суд послався на те, що наступне схвалення умов договору оренди, зокрема передачу земельної ділянки відповідачу в користування, отримання орендної плати за цим договором, а також підписання додаткової угоди до договору, свідчить про подальше схвалення позивачем договору та згоду з усіма його умовами.

Змінюючи рішення районного суду, апеляційний суд виходив із того, що у задоволенні позову слід відмовити не за пропуском строку позовної давності, а з підстав його необґрунтованості, у з зв'язку з чим погодився з висновком суду першої інстанції в цій частині.

Проте повністю з висновками апеляційного суду погодитись не можна.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Судами встановлено, що відповідно до державного акта від 28 січня 2004 року ОСОБА_3 є власником земельної ділянки площею 7,2192 га, розташованої на території Гуляйпільської міської ради Гуляйпільського району Запорізької області.

Пред'являючи позов ОСОБА_3 посилався на те, що договір оренди земельної ділянки від 15 січня 2005 року він не підписував та не надавав права підпису іншим особам.

Посилаючись на те, що відповідно до ч. 1 ст. 241 ЦК України подальші після укладення договору дії позивача свідчать про наступне схвалення ним договору оренди та його умов, суд апеляційної інстанції дійшов до передчасного висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки не врахував, що вказана норма права на спірні правовідносини не поширюється, так як позивач не надавав довіреності та не передавав повноважень на підписання договору іншій особі.

Зазначена норма права застосовується лише у тому випадку, якщо особа надала довіреність, а представник діяв з перевищенням наданих повноважень. При цьому судами встановлено і ніким не заперечується, що ОСОБА_3 довіреності на укладення договору оренди нікому не видавав.

При цьому у порушення ст. ст. 212- 214, 316 ЦПК України суд апеляційної інстанції не дав належної оцінки висновку експерта Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при Головному управлінні Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області від 11 липня 2012 року № 70/л, яким зокрема встановлено, що підписи від імені ОСОБА_3 на договорі оренди землі від 15 січня 2005 року виконані не ним, а іншою особою. Зазначений висновок відповідачем не спростований.

Також апеляційним судом не враховано роз'яснень, які дав Верховний Суд України у п. 7 постанови Пленуму від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» (v0009700-09) , відповідно до яких виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним.

Отже, отримання орендної плати не має суттєвого значення для визнання договору оренди недійсним.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, апеляційним судом не встановлені, рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування із передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 335, 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Запорізької області від 20 листопада 2012 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.