Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

головуючого Кузнєцова В.О. суддів:Ізмайлової Т.Л.Наумчука М.І., Мостової Г.І.,Олійник А.С.,- розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про надання дозволу ОСОБА_6 без письмової згоди батька ОСОБА_7 на багаторазове вивезення неповнолітньої ОСОБА_8 за межі України, за касаційною скаргою ОСОБА_7 в особі представника ОСОБА_9 на рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області від 4 жовтня 2012 року,

У вересні 2012 року ОСОБА_6 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_7 про надання дозволу на оформлення проїзного документу дитини для виїзду за кордон неповнолітньої ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1 без письмової згоди батька - ОСОБА_7 та надання дозволу їй без письмової згоди батька ОСОБА_7 багаторазове вивезення неповнолітньої ОСОБА_8 за межі України. Свої позовні вимоги позивач мотивувала тим, що подружнє життя з відповідачем не склалось, внаслідок чого вони розірвали шлюб. Від шлюбу мають доньку ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка перебуває на обліку у лікаря і їй рекомендований певний режим оздоровлення. Позивач має можливість забезпечити належний розвиток дитини та оздоровлення за межами України, де вона має родичів, проте відповідач заперечує проти надання дозволу на оформлення проїзних документів на дитину, в зв'язку з чим вона змушена звертатись до суду з вказаним позовом, який просить задовольнити.

Ухвалою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 17 вересня 2012 року позовні вимоги ОСОБА_6 в частині надання дозволу на оформлення проїзного документу неповнолітньої ОСОБА_8 залишено без розгляду відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 207 ЦПК України.

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 17 вересня 2012 року в задоволені позову ОСОБА_6 відмовлено.

Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області від 4 жовтня 2012 року вказане рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове, яким позов ОСОБА_6 задоволено. Надано дозвіл ОСОБА_6 без письмової згоди батька ОСОБА_7 на оформлення проїзних документів дитини, неповнолітньої ОСОБА_8 для виїзду за кордон, та багаторазове тимчасове вивезення неповнолітньої доньки ОСОБА_8 за межі України до Сполучених Штатів Америки, Канади, Австралії, держав Європейського Союзу, держав Шенгенського простору, Ізраїлю, Тунісу, ОАЕ, Тереччини, Єгипту, Канарських островів на весь час до досягнення ОСОБА_8 повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2.

У касаційній скарзі ОСОБА_7 в особі представника ОСОБА_9 просить ухвалене у справі рішення апеляційного суду скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує наступні питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (ч. 1 ст. 214 ЦПК України).

Відмовляючи в задоволені позову ОСОБА_6 суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано жодних доказів щодо звернення позивача до відповідача з приводу надання останнім згоди на багаторазове вивезення дитини за кордон, а також, Законом України від 21 січня 1994 року № 3857-ХІІ (3857-12) «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» (далі - Закон) не передбачено неодноразове вивезення за кордон дитини.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що судом першої інстанції невірно розтлумачено Закон (3857-12) , зокрема, багаторазове тимчасове вивезення неповнолітньої доньки за кордон у супроводі матері не буде порушувати прав відповідача.

Проте погодитися з висновками апеляційного суду не можна з таких підстав.

Судами встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 12 квітня 2005 року до 14 серпня 2009 року. Від шлюбу мають неповнолітню доньку ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка залишилась проживати разом з матір'ю.

Між сторонами не досягнуто згоди стосовно участі у вихованні дитини.

Із матеріалів справи вбачається, що позивач 12 червня 2012 року та 27 червня 2012 року зверталась до відповідача з листами про надання дозволу на виготовлення дитячого закордонного паспорту, виїзд на тимчасове чи постійне місце проживання дитини за кордон, в тому числі у США (а.с. 10-12).

Частиною 3 статті 313 ЦК України визначено, що фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.

Згідно зі ст. 4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» та постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 (57-95-п) «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України» виїзд за межі України громадянина, який не досяг 16-річного віку, і без згоди та супроводу другого з батьків може бути дозволено на підставі рішення суду.

Відповідно до п. 22 ч. 1 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затвердженого Постановою КМУ від 27 січня 1995 року № 57 (57-95-п) «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України», встановлено, що виїзд за межі України громадян, які не досягли 16-річного віку, у супроводі одного з батьків або у супроводі осіб, які уповноважені одним із батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків не перебуває у пункті пропуску через державний кордон.

У ст. 141 Сімейного кодексу України визначена рівність прав і обов'язків батьків відносно дитини.

Отже, суд першої інстанцій правомірно дійшов висновку про відмову у задоволені позовних вимог, з огляду на те, що багаторазове вивезення дитини за кордон без надання згоди батька чинним законодавством не передбачено.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що в апеляційного суду були відсутні правові підстави для задоволення позову про надання дозволу виїзду дитини за кордон без зазначення конкретної держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі.

Викладене свідчить про те, що суд апеляційної інстанції помилково скасував рішення суду першої інстанції, в зв'язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає залишенню в силі, а рішення суду апеляційної інстанції скасуванню.

Керуючись ст. ст. 335, 336, 339, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_7 в особі представника ОСОБА_9 задовольнити.

Рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області від 4 жовтня 2012 року скасувати, рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 17 вересня 2012 року залишити в силі.