6-43323св12 Про усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом скасування заборони відчуження нерухомого майна - 27.02.2013 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4, який діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5, до публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк», треті особи: приватний нотаріус ОСОБА_7, командитне товариство «Леонід», орган опіки та піклування Черкаської міської ради, про усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом скасування заборони відчуження нерухомого майна за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 20 серпня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 27 вересня 2012 року,

У липні 2012 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4, який діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5, звернулися до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 25 лютого 2011 року набули право власності на квартиру АДРЕСА_1. Проте у 2012 році їм стало відомо про те, що ця квартира знаходиться в іпотеці у ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» відповідно до укладеного 22 грудня 2006 року іпотечного договору між банком та КТ «Леонід», предметом якого є об'єкт незавершеного будівництва житлового будинку по АДРЕСА_1, і на неї приватним нотаріусом ОСОБА_7 накладено арешт. Враховуючи викладене, позивачі просили усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні їхньою власністю шляхом скасування заборони відчуження нерухомого майна.

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 20 серпня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 27 вересня 2012 року, позов ОСОБА_3 ОСОБА_4, який діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5, задоволено. Скасовано заборону відчуження (арешт) на квартиру АДРЕСА_1, накладену приватним нотаріусом ОСОБА_7

У касаційній скарзі ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» просить скасувати судові рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, й ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи позов та скасовуючи заборону (арешт) на нерухоме майно, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що позивачі у повному обсязі перерахували КТ «Леонід» грошові кошти за інвестиційним договором, у результаті чого набули права власності на спірну квартиру. Виходячи з непорушності права власності позивачів, суд дійшов висновку про скасування заборони відчуження нерухомого майна, яка була накладена на виконання договору іпотеки, укладеного між банком та КТ «Леонід».

Проте повністю з такими висновками судів погодитись не можна.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судами встановлено, що 22 грудня 2006 року між ПАТ «Всеукраїнський акціонерний Банк» та КТ «Леонід» було укладено договір про спорудження, за умовами якого банк здійснює функції засновника та управителя фонду фінансування будівництва (далі - ФФБ) житлового комплексу з вбудовано-прибудованими приміщеннями загального призначення по АДРЕСА_1 у м. Черкасах. За умовами кредитного договору, укладеного між тими ж сторонами, КТ «Леонід» отримало кредитні кошти у розмірі 24 696 728 грн.

У забезпечення виконання договору про спорудження та кредитного договору ПАТ «Всеукраїнський акціонерний Банк» уклало з КТ «Леонід» іпотечний договір від 22 грудня 2006 року, предметом якого є незавершене будівництво будинку АДРЕСА_1 у тому числі і квартира № 1. Того ж числа приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу наклав заборону відчуження цього нерухомого майна.

Спеціальними законами, які регулюють відносини у сфері іпотечного кредитування, є закони України «Про іпотеку» (898-15) та «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» (979-15) . Згідно зі ст. 5 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» іпотека виникає щодо нерухомого майна, об'єктів незавершеного будівництва та майнових прав на нерухомість, будівництво якої не завершено. Цією ж статтею Закону (979-15) передбачено, що іпотекодавцем може бути лише замовник, якими є позивачі, що інвестували квартиру, а й забудовник - особа, яка організовує спорудження нерухомості для власних потреб чи для передачі її у власність іншим особам, власністю якої стане ця нерухомість після завершення будівництва.

Договір іпотеки було укладено для забезпечення виконання зобов'язання, що виникло на підставі укладеного між банком та КТ «Леонід» кредитного договору, тобто у даному випадку наявний іпотечний борг (ст. 1 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати»). Ураховуючи наведене, цей Закон (979-15) підлягав застосуванню судами.

У порушення ст. 212- 214 ЦПК України суд першої інстанції не дав оцінки тому, що договір інвестування між позивачами та КТ «Леонід», який в подальшому став підставою для реєстрації за ними права власності на спірну квартиру, укладено значно пізніше, ніж договір іпотеки. При цьому, у рішенні не встановлено наявності письмової згоди на відчуження квартири КТ «Леонід» на користь позивачів.

Не перевіривши правомірності відчуження квартири позивачам, а, відтак, і набуття ними права власності на неї, суд дійшов передчасного висновку про задоволення позову.

Крім того, скасовуючи заборону (арешт) на квартиру, накладену приватним нотаріусом у межах іпотечного договору, районний суд не врахував положень ст. 74 Закону України «Про нотаріат», якою встановлено виключний перелік підстав для зняття заборони відчуження нерухомого майна, до яких зокрема відносяться: погашення позики (кредиту); припинення іпотечного договору або договору застави. Проте, жодної з цих підстав судом не наведено.

Апеляційний суд на зазначені порушення норм процесуального права, допущені судом першої інстанції, уваги не звернув та їх не усунув, чим порушив ст. ст. 303, 315 ЦПК України. При цьому також не звернув уваги на те, що застосувавши до спірних (іпотечних) правовідносин положення ЦК України (435-15) щодо захисту права власності, суд взагалі не дав оцінки тому, які правовідносини виникли між сторонами і чи підлягають застосуванню до цих правовідносин законодавство у сфері іпотечного кредитування.

Ураховуючи порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального законодавства та те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судами не встановлені, судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 335, 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» задовольнити частково.

Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 20 серпня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 27 вересня 2012 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.