6-50074св12 Про визнання договору дарування житлового будинку недійсним - 27.02.2013 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа - приватний нотаріус Кам'янець-Подільського районного нотаріального округу Хмельницької області ОСОБА_8, про визнання договору дарування недійсним за касаційними скаргами ОСОБА_6, ОСОБА_7 на рішення Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 27 вересня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 07 листопада 2012 року,

У червні 2012 року ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 звернулися до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 31 березня 2012 року ОСОБА_6 подарувала житловий будинок АДРЕСА_1, який належить їй на праві власності, ОСОБА_7, приховавши при цьому від приватного нотаріуса інформацію про право користування будинком третіми особами, зокрема її колишньою невісткою та онуками, а також про наявність судового спору відносно права користування будинком. Враховуючи викладене та те, що договір дарування було укладено без наміру створення юридичних наслідків, а лише з метою позбавлення їх права користування житловим будинком, позивачі просили визнати його недійсним.

Рішенням Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 27 вересня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Хмельницької області від 07 листопада 2012 року, позов ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 задоволено. Визнано недійсним договір дарування житлового будинку по АДРЕСА_1, укладений 31 березня 2012 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7

У касаційних скаргах ОСОБА_6 та ОСОБА_7 просять скасувати судові рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, й ухвалити нове рішення про відмову у позові.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи позов та визнаючи договір дарування житлового будинку недійсним, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що ОСОБА_6 знаходиться у неприязних стосунках із позивачами та не бажає виконувати рішення судів, якими підтверджено їхнє право користування спірним житловим будинком. Крім того, вона продовжує проживати у будинку, який належить ОСОБА_7, що свідчить про фіктивність правочину та спрямованість його на позбавлення позивачів права користування житловим будинком.

Проте з такими висновками судів погодитись не можна.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судами встановлено, що у житловому будинку АДРЕСА_1 Хмельницької області разом з ОСОБА_6, яка є його власником відповідно до свідоцтва про право власності від 29 липня 2010 року, проживають її син - ОСОБА_9, його колишня дружина - ОСОБА_3 - з дітьми: ОСОБА_4, ОСОБА_5 Після розлучення її сина з ОСОБА_3 між ОСОБА_6 та позивачами склалися неприязні стосунки, які стали підставою для звернення ОСОБА_6 до суду з позовом про виселення ОСОБА_3 з дітьми зі спірного будинку, а також для звернення останніх до суду із позовами про визнання права користування будинком, вселення у нього та встановлення порядку користування житловим будинком.

Частиною 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

31 березня 2012 року ОСОБА_6 подарувала спірний житловий будинок ОСОБА_7

Пред'являючи позов, позивачі посилались на фіктивність договору дарування.

Відповідно до ч. 1 ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

У п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 (v0009700-09) «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Відповідно до ч. 4 ст. 334 ЦК України, якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Судами встановлено, що нерухоме майно за договором дарування було зареєстровано у встановленому законом порядку за обдарованим, та з цього моменту у нього виникло право власності на спірне майно.

Вирішуючи спір, суди у порушення ст. ст. 212- 214, 315 ЦПК України не врахували, що для визнання правочину фіктивним, ознака вчинення його лише для вигляду має бути властива діям обох сторін правочину.

У зв'язку з цим суди дійшли передчасного висновку про фіктивність договору дарування та укладення його відповідачами з метою позбавлення позивачів права користування спірним будинком, оскільки у порушення ст. ст. 212- 214, 315 ЦПК України не навели у судових рішеннях жодного беззаперечного та достовірного доказу на підтвердження умислу відповідачів на укладення договору дарування без наміру створення правових наслідків, які ним обумовлювалися.

При цьому наявність конфліктних ситуацій в сім'ї, а також наявність між ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 судових спорів саме по собі не впливає на визначення фіктивності договору з ОСОБА_7 і не може бути перешкодою для реалізації власником правомочностей щодо своєї власності.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судами не встановлені, судові рішення не відповідають вимогам ст. ст. 212, 213 ЦПК України щодо оцінки доказів та законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування.

Відповідно до ч. 1 ст. 338 ЦПК України, оскільки порушення закону допущені як районним судом, так і апеляційним, справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України

Касаційні скарги ОСОБА_6, ОСОБА_7 задовольнити частково.

Рішення Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 27 вересня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 07 листопада 2012 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.