Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого: Макарчука М.А.,

суддів: Леванчука А.О., Маляренка А.В.,Матвєєвої О.А., Писаної Т.О.,розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу пені та зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання договору позики недійсним, стягнення матеріальної та моральної шкоди,

за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 25 березня 2011 року на ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 25 червня 2012 року,

У березні 2009 році ОСОБА_3 звернулася до суду з вищевказаним позовом, мотивуючи свої позовні вимоги тим, що вона 30 жовтня 2001 року в приміщенні Здолбунівського районного суду позичила ОСОБА_4 6 тисяч доларів США, про що свідчить розписка написана на прохання ОСОБА_4- ОСОБА_5 дівоче прізвище ОСОБА_5, і підписана ОСОБА_4 Просить суд стягнути з ОСОБА_4 6 тисяч доларів США, що за курсом НБУ станом на 12 березня 2011 року становить 47 610 грн 60 коп., 2 % пені за один рік прострочення сплати боргу в розмірі 11 426 грн 14 коп. та понесені нею судові витрати у справі, зі сплати державного мита в розмірі 590 грн 75 коп., та 30 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

У січні 2011 року ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою, свої позовні вимоги мотивував тим, що він ніяких грошей у ОСОБА_3 не позичав, розписку не писав, підпис на розписці стоїть не його. Просить суд стягнути ОСОБА_3 матеріальну та моральну шкоду, завдану йому під час тривалих судових тяжб, у задоволені позову ОСОБА_3 відмовити.

Справа судами розглядалась неодноразово.

Останнім рішенням Рівненського міського суду від 25 березня 2011 року позов ОСОБА_3 задоволено повністю. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 борг за договором позики в розмірі 47 610 грн 60 коп., пеню за невиконання умов договору в розмірі 11 426 грн 54 коп., судові витрати у справі. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання договору позики незаконним, стягнення матеріальної та моральної шкоди відмовлено за недоведеністю позовних вимог.

Ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 25 червня 2012 року рішенням Рівненського міського суду від 25 березня 2011 року залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить рішення Рівненського міського суду від 25 березня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 25 червня 2012 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення цим судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. ст. 374, 375, 376 ЦК УРСР в редакції закону станом на день укладання угоди, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає другій стороні (позичальникові) у власність (в оперативне управління) гроші або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошей або рівну кількість речей того ж роду і якості.

Договір позики вважається укладеним у момент передачі грошей або речей.

Договір позики на суму понад п'ятдесят карбованців повинен бути укладений у письмовій формі.

Позичальник вправі заперечувати договір позики за його безгрошовістю, доводячи, що гроші або речі в дійсності зовсім не одержані ним від позикодавця або одержані у меншій кількості, ніж зазначено в договорі.

В тих випадках, коли договір позики повинен бути укладений у письмовій формі (стаття 375 цього Кодексу), заперечення його за безгрошовістю шляхом свідоцьких показань не допускається, за винятком випадків кримінально карних дій.

Судами встановлено, що 30 жовтня 2001 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено договір позики, за умовами якого позивач передала відповідачеві в борг 6 тис. доларів США, а він зобов'язувався повернути вказану суму до 01 травня 2005 року.

Встановивши ці обставини, суди дали правильну правову оцінку розписці відповідача про отримання позики, висновку судової експертизи від 30 березня 2012 року та показам свідків щодо обставин укладання спірної угоди, які покладені в основу судових рішень, і при дослідження зазначених доказів норми процесуального права непорушені. При цьому судами правильно відхилені покази свідків, якими відповідача доказував свої заперечення проти позики.

Встановивши такі обставини, суди попередніх інстанцій прийшли до правильного висновку про доказаність ОСОБА_3 заявлених вимог і обґрунтовано їх задовольнили та відмовили ОСОБА_4 у задоволенні його вимог.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 цього ж Кодексу під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Із касаційної скарги вбачається, що доводи відповідача ґрунтуються на переоцінці доказів у справі.

Посилання на порушення місцевим судом його права на подання доказів на підтвердження своїх вимог шляхом призначення експертизи не може бути підставою для скасування судових рішень, оскільки вказане порушення усунуто апеляційним судом шляхом призначення 24 лютого 2012 року судової експертизи і висновком експертизи від 30 березня 2012 року про який відповідач замовчує у своїй скарзі.

Безпідставними є і посилання на порушення позивачем строку позовної давності, оскільки відповідно до розписки строк виконання позики визначений 01 травня 2005 року, а з позовом до суду кредитор звернулася 16 жовтня 2007 року, про що відповідач також замовчує у скарзі.

Інші доводи також не спростовують висновків судів попередніх інстанцій

Судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 336, 337, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити, а рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 25 березня 2011 року на ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 25 червня 2012 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.