Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Ткачука О.С.

суддів: Висоцької В.С., Гримич М.К.,

Колодійчука В.М., Умнової О.В.,

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до комунального підприємства «Житлово-експлуатаційна організація № 8» про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди за касаційною скаргою комунального підприємства «Житлово-експлуатаційна організація №8» на рішення Центрально-міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 липня 2012 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 листопада 2012 року,

У квітні 2012 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, який в ході судового розгляду уточнювався, до комунального підприємства «Житлово-експлуатаційна організація № 8» (далі - КП «ЖЕО №8») про визнання незаконним наказу про звільнення,поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди.

В обґрунтування позову зазначив, що з 15 вересня 2012 року перебував у трудових відносинах з КП «ЖЕО №8». Наказом №30 -к від 5 березня 2012 року за поданням №273 від 29 лютого 2012 року та погодженням профспілкового комітету його було звільнено з роботи за прогули без поважної причини з 29 лютого 2012 року та 5 березня 2012 року за п.4 ст. 40 КЗпП. Звільнення вважав незаконним, оскільки протягом робочого часу він перебував у на ділянці №1/1 у КП «ЖЕО №8», та при звільненні від нього не були відібрані письмові пояснення.

Рішенням Центрально-міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 липня 2012 року позов задоволено частково.

Визнано незаконним наказ директора КП «ЖЕО №8» від 5 березня 2012 року №30 про звільнення ОСОБА_3 з посади майстра І категорії дільниці №1/1 за скоєння прогулу без поважної причини за п.4 ст. 40 КЗпП України.

Поновлено ОСОБА_3 на посаді майстра І категорії дільниці №1/1 КП «ЖЕО №8» з 6 березня 2012 року.

Стягнуто з КП «ЖЕО № 8» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 6 березня 2012 року по 25 липня 2012 року у розмірі 12126,80 грн.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 листопада 2012 року рішення суду першої інстанції в частині визнання наказу №30-к від 5 березня 2012 року незаконним та поновлення позивача змінено в частині підстав задоволення позовних вимог цієї частини позову, а в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасовано та в цій частині ухвалено нове рішення про стягнення з КП «ЖЕО№ 8» на користь ОСОБА_3 середнього заробітку за час вимушеного прогулу, з 6 березня 2012 року по 22 листопада 2012 року, у розмірі 21071,04 грн. Вирішено питання стягнення судового збору.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати ухвалені в справі судові рішення в частині задоволення позову та в цій частині ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю - доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Визнаючи незаконним наказ про звільнення позивача, суд першої інстанції виходив з того, що скоєння позивачем прогулу 29 лютого 2012 року не підтверджено, звільнення за прогул 5 березня 2012 року здійснено без згоди профспілкового комітету.

Ухвалюючи рішення про зміну підстав про визнання наказу про звільнення ОСОБА_3 незаконним, апеляційний суд виходив із того, що 29 лютого 2012 року та 5 березня 2012 року було здійснено прогули без поважних причин, проте відповідачем порушено порядок і строк застосування дисциплінарних стягнень, а саме за прогул 5 березня 2012 року не було витребувано пояснення працівника, наказ видано з порушенням встановленого законом місячного строку 1 червня 2012 року.

Проте повністю з такими висновками погодитися не можна.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Судом установлено, що ОСОБА_3 скоїв прогули без поважних причин 29 лютого 2012 року та 5 березня 2012 року, що підтверджується сукупністю доказів, яким апеляційний суд дав належну оцінку.

Будь - яких даних на спростування доказів про поважність причин відсутності на роботі позивач суду не надав.

Наказом від №30 -к від 5 березня 2012 року позивача було звільнено з роботи з 5 березня 2012 року за п.4 ст. 40 КЗпП України (а.с.3).

Наказом відповідача №85-к від 1 червня 2012 року внесені доповнення до наказу від №30 -к від 5 березня 2012 року, уточнено, що позивач звільняється за скоєння прогулів без поважної причини 29 лютого 2012 року та 5 березня 2012 року.

Відповідно до ч.1 ст. 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

Суд апеляційної інстанції вважав, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження виконання відповідачем вимог ч. 1 ст. 149 КЗпП України.

Проте суд не дав оцінку акту комісії від 29 лютого 2012 року, зі змісту якого вбачається, що працівник не дав пояснення щодо скоєння прогулу 29 лютого 2012 року (а.с.22).

Суд не врахував, що власник підприємства мав право на розірвання трудового договору у випадку скоєння працівником як одного прогулу 29 лютого 2012 року так і у випадку скоєння двох прогулів.

Крім того, вирішуючи спір, суд не взяв до уваги, що метою отримання власником або уповноваженим ним органом письмових пояснень порушника трудової дисципліни є з'ясування обставин, за яких вчинено проступок для врахування цього порядку з іншими обставинами при обранні виду стягнення, а тому сам по собі факт неотримання власником таких пояснень за відсутності даних про поважність причин вчинення проступку не може бути підставою для визнання рішення про застосування дисциплінарного стягнення незаконним.

Суд не врахував, що нормами про порядок застосування дисциплінарного стягнення не передбачена обов'язковість ознайомлення працівника з актом про відсутність на роботі, як і обов'язковість його складання.

Суд апеляційної інстанції також не в звернув уваги на ту обставину, що дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з 5 березня 2012 року було застосовано у встановлені ч.1 ст. 148 КЗпП України строки, а наказом від 1 червня 2012 року були внесені лише уточнення, за які саме прогули звільнявся позивач (а.с.104).

За таких обставин не можна вважати, що дисциплінарне стягнення було застосовано пізніше одного місяця з дня його виявлення.

Оскільки при ухваленні рішення апеляційним судом порушені норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, згідно ч.2 ст. 338 ЦПК України ухвалене по справі рішення підлягає скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу комунального підприємства «Житлово-експлуатаційна організація №8» задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 листопада 2012 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.