Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Гулька Б.І., Карпенко С.О.,

Сімоненко В.М., Хопти С.Ф.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма «ІНТА» про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, зобов'язання видати трудову книжку та відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_3, поданою представником - ОСОБА_4, на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 31 серпня 2012 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 13 листопада 2012 року,

У травні 2012 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що з жовтня 2007 року він працював реставратором готової продукції у товаристві з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма «ІНТА» (далі - ТОВ ВКФ «ІНТА»). При звільненні у лютому 2012 року на підставі п. 2 п. 1 ст. 41 КЗпП України у зв'язку з втратою довір'я до нього, відповідач не видав йому трудову книжку. Уточнивши позовні вимоги, позивач на підставі ст. ст. 235, 237-1 КЗпП України просив стягнути з ТОВ ВКФ «ІНТА» на його користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 29 лютого 2012 року по 18 квітня 2012 року у розмірі 2 006 грн. 1 коп. та 2 тис. грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 31 серпня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 13 листопада 2012 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, в особі представника - ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_3 суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що позивач відмовився отримати трудову книжку, тому відсутня вина роботодавця у затримці видачі трудової книжки.

Проте з такими висновками судів повністю погодитись не можна.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судом установлено, що з 1 листопада 2007 року ОСОБА_3 працював реставратором готової продукції у ТОВ ВКФ «ІНТА». При звільненні 29 лютого 2012 року наказом №8 на підставі п. 2 п. 1 ст. 41 КЗпП України у зв'язку з втратою довір'я до нього, ТОВ ВКФ «ІНТА» не видало йому трудову книжку.

Згідно зі ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення.

Зазначених вимог закону відповідач не виконав і належним чином оформлену трудову книжку позивачу не видав.

Оскільки згідно зі ст. ст. 47, 48 ЦПК України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені ст. 116 цього Кодексу, що також передбачено п. 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за № 110 (z0110-93) (далі - Інструкція), відтак, висновок суду про те, що відсутня вина роботодавця у видачі звільненому ОСОБА_3 трудової книжки не відповідає вимогам закону.

Посилання суду на те, що ОСОБА_5 відмовився отримати трудову книжку після письмового звернення до нього роботодавця не ґрунтується на вимогах указаної Інструкції, п. 4.2 якої може застосовуватись лише у випадку відсутності на роботі працівника у день його звільнення, при цьому не звернув уваги на те, що ОСОБА_5 був на роботі у день його звільнення.

Також судом не взято до уваги, що у трудових спорах обов'язок довести відсутність своєї вини покладається на роботодавця, а не на працівника.

При цьому, у порушення вимог ст. ст. 212- 214, 315 ЦПК України, взявши за основу усні пояснення головного бухгалтера ТОВ ВКФ «ІНТА» про те, що ОСОБА_3 відмовився від отримання трудової книжки, суд не дав правової оцінки доводам позивача про те, що йому не видавали трудову книжку, акт про відмову від отримання трудової книжки не складався.

За таких обставин, рішення судів не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування судових рішень із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України

Касаційну скаргу ОСОБА_3, поданою представником - ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 31 серпня 2012 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 13 листопада 2012 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.