6-51125св13 Про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та у її вихованні - 27.02.2013 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа: Служба у справах дітей Святошинської районної у м.Києві державної адміністрації про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Святошинського районного суду м.Києва від 14 лютого 2012 року та ухвалу колегії суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду м.Києва від 13 листопада 2012 року,-

У березні 2011 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, у якому просив зобов'язати ОСОБА_4 не чинити перешкоди у спілкуванні з їх малолітніми дітьми та визначити певний спосіб спілкування з ними.

Свої вимоги позивач обгрунтовував тим, що від спільного проживання з відповідачкою у них народилось двоє дітей - ОСОБА_5 та ОСОБА_6. Відповідачка за власним бажанням припинила з ним (позивачем) стосунки, переїхала проживати до своїх батьків та почала чинити перешкоди у спілкуванні з дітьми. Розпорядженням Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації № 873 від 26 серпня 2010 року визначено спосіб його спілкування з малолітніми дітьми, проте ОСОБА_4 не виконує вказане розпорядження.

Враховуючи наведене, просив задовольнити позов.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 14 лютого 2012 року, залишеним без зміни ухвалою колегії суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду м.Києва від 13 листопада 2012 року, позовні вимоги задоволено частково. Зобов'язано ОСОБА_4 не чинити перешкоди ОСОБА_3 у спілкуванні та вихованні малолітніх дітей: ОСОБА_5 та ОСОБА_6. Визначено наступний спосіб спілкування ОСОБА_3 з малолітніми дітьми: ОСОБА_5 та ОСОБА_6: - на вихідні дні за місцем проживання батька (позивача по справі) з 16 години напередодні першого вихідного дня (п'ятниця) до 20 години наступного дня (субота); - на святкові і неробочі дні за місцем проживання батька (з 16 години напередодні відповідного святкового і неробочого дня до 20 години наступного дня: 1 січня - Новий рік (передувати через рік); 8 Березня - Міжнародний жіночий день (чередувати через рік); 2 травня - День міжнародної солідарності трудящих; 28 червня - День Конституції України (254к/96-ВР) ; Трійця (один день неділя); - влітку з 16 липня по 31 серпня кожного року. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення та ухвалу судів попередніх інстанцій, справу повернути на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Проте зазначеним вимогам постановлені у справі судові рішення не відповідають.

Пленум Верховного Суду України у п.11 постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року №14 (v0014700-09) роз'яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів.

Суди зазначених вимог закону не дотрималися.

Так, судами встановлено, що від спільного проживання у сторін народилися діти: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Розпорядженням Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації № 873 від 26 серпня 2010 року визначено спосіб спілкування ОСОБА_3 з малолітніми дітьми кожну п'ятницю з 16-00 год. до 20-00 год. наступного дня суботи.

Також, судами встановлено, що ОСОБА_4 не виконує належним чином вказане вище розпорядження.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, виходив із того, що ОСОБА_4 чинить перешкоди ОСОБА_3 у спілкуванні та вихованні їх малолітніх дітей та визначив вищевказаний спосіб спілкування позивача і дітей.

Однак такого висновку суди дійшли з порушенням норм матеріального й процесуального права.

Так, чинним законодавством України встановлений принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей, і жоден із них не має будь-яких переваг.

Відповідно до ст. 9 Конвенції про права дитини, яка набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Згідно із ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Відповідно до ч. ч. 1 і 2 ст. 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

За змістом ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав щодо дитини.

Згідно із ст.153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

На батьків, котрі проживають окремо, покладено обов'язок брати участь у вихованні дитини і вони мають право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитини, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини (ст. 157 Сімейного кодексу України).

Відповідно до ч.2 ст. 159 СК України суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи.

Вирішуючи спір та дійшовши висновку про участь батька у вихованні дітей, суд першої інстанції, при цьому, не взяв до уваги, що відповідно до вимог ч.ч. 5,6 ст. 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

За змістом п.74 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №866 від 24 вересня 2008 року (866-2008-п) , під час розгляду судом спорів між батьками щодо виховання дитини районна, районна у м.Києві та Севастополі держадміністрація, виконавчий орган міської, районної у місті ради подає суду письмовий висновок про способи участі одного з батьків у вихованні дитини, місце та час їх спілкування, складений на підставі відомостей, одержаних службою у справах дітей в результаті проведення бесіди з батьками, дитиною, родичами, які беруть участь у її вихованні, обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються зазначеної справи.

Всупереч зазначеним нормам законодавства, суд першої інстанції не зобов'язав орган опіки та піклування надати свій письмовий висновок у даній справі, обмежився висновком від 23 березня 2011 року у іншій справі.

Згідно ч.2 ст.159 СК України під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини до уваги береться ставлення батьків до виконання своїх обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

Втім, вирішуючи питання про порядок участі батька у вихованні малолітніх дітей, суд не взяв до уваги психофізіологічні особливості дітей, їх велику, у порівнянні з дорослою людиною, вразливість, а також вік дітей, наявність у них хвороб, що, відповідно, потребує особливого догляду за ними.

Наведене свідчить про те, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, у порушення ч. 4 ст. 10 ЦПК України, не сприяв всебічному та повному з»ясуванню обставин справи, не встановив обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, не дав відповідної правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам, зокрема тому, що позивач не виконував своїх обов'язків по утриманню дітей, не сплачував аліменти (сплатив їх лише після подачі позову до суду), батьківські збори відвідує лише мати дітей, що позивач проживає у самочинно збудованому будинку, який не узаконений, що згідно актів від 29 жовтня 2010 року, 5 листопада 2010 року та 03 грудня 2010 року, складених у виконання розпорядження Святошинської районної у м.Києві державної адміністрації «Про вирішення питання щодо участі ОСОБА_3 у вихованні дітей», позивач до дітей у зазначені вище дні не з'являвся.

Також, суд не дослідив висновки психолога та не з'ясував, як впливає перебування понад 47 діб поза місцем постійного проживання та без матері на малолітніх дітей, не дослідив їх стан здоров'я та розпорядок тижня (в ті часи, що суд встановив для спілкування з позивачем, діти відвідують уроки англійської мови), не з'ясував, як може вплинути спосіб спілкування батька з дітьми на їх законні права та інтереси, як впливає на вирішення спору особиста прихильність малолітніх дітей до матері.

Окрім зазначеного, суд не дослідив рішення Комісії з питань захисту прав дитини від 17 березня 2011 pоку та висновок Святошинської РДА від 25 березня 2011 pоку, а всупереч рекомендаціям органу опіки та піклування, на свій розсуд встановив порядок спілкування батька з дітьми.

У порушення положень ст. 303 ЦПК України на вищевказані норми права уваги не звернув і апеляційний суд, не перевірив належним чином доводів апеляційної скарги щодо законності й обґрунтованості рішення суду першої інстанції та залишив його без змін.

У зв'язку із наведеним, колегія суддів вважає, що, у порушення вимог ст. ст. 10, 212- 214 ЦПК України, суд як першої, так і апеляційної інстанції при перегляді рішення, належним чином доводів позивача та заперечень відповідача по суті позовних вимог не перевірили.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судом не встановлені, судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухвалених судових рішень із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції, у ході якого суду слід урахувати наведене та залежно від установленого вирішити спір.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Святошинського районного суду м.Києва від 14 лютого 2012 року та ухвалу колегії суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду м.Києва від 13 листопада 2012 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.