6-4053св13 Про визнання недійсними договорів купівлі-продажу квартири, анулювання реєстрації права власності - 27.02.2013 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, треті особи - ОСОБА_8, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_9, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_10, комунальне підприємство «Харківське міське бюро технічної інвентаризації», за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_9, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_10 про визнання договорів купівлі-продажу недійсними, анулювання реєстрації права власності за касаційною скаргою ОСОБА_3, ОСОБА_4 та представника ОСОБА_8 - ОСОБА_11, на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 25 червня 2012 року та рішення апеляційного суду Харківської області від 24 грудня 2012 року,

У травні 2011 року ОСОБА_3 й ОСОБА_4 звернулись до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що матері недієздатного ОСОБА_8 - ОСОБА_12, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, на день смерті на підставі договору купівлі-продажу від 22 лютого 2010 року належала квартира АДРЕСА_1. ОСОБА_8 є єдиним спадкоємцем першої черги за законом і на даний час вирішується питання про встановлення над ним опіки. Зазначали, що рішенням апеляційного суду Харківської області від 24 листопада 2011 року рішення Комінтернівського районного суду Харківської області від 24 листопада 2011 року, яким було визнано дійсним договір купівлі-продажу спірної квартири, укладений 10 листопада 2010 року між ОСОБА_5 та померлою ОСОБА_13, скасовано і у задоволенні позову ОСОБА_5 відмовлено. Оскільки спірна квартира на день смерті ОСОБА_12 залишалась у її власності і є спадковим майном, позивачі в інтересах ОСОБА_8 просили на підставі ст. ст. 203, 215, 230 ЦК України визнати договори купівлі-продажу спірної квартири, укладені 1 квітня 2011 між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 й 12 травня 2011 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 недійсними.

У грудні 2011 року ОСОБА_8 звернувся до суду з позовом, посилаючись на те, що він є єдиним спадкоємцем після смерті матері - ОСОБА_12 Він своєчасно звернувся до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, тому спірна квартира йому належала з часу відкриття спадщини. Зазначав, що ОСОБА_5 неправомірно отримала у власність спірну квартиру та у такий же спосіб відчужила її. Оскільки наведені вище договори купівлі-продажу указаної квартири суперечать вимогам ст. 1268 ЦК України, ОСОБА_8 на підставі ст. ст. 203, 215 ЦК України просив визнати укладені договори купівлі-продажу спірної квартири від 1 квітня 2011 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 й від 12 травня 2011 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 недійсними.

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 25 червня 2012 року позовні вимоги ОСОБА_3, ОСОБА_4 й ОСОБА_8 задоволено частково. Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 1 квітня 2011 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 У задоволенні решти вимог відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 24 грудня 2012 року рішення суду першої інстанції скасовано. У задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, ОСОБА_4 та представник ОСОБА_8 - ОСОБА_11, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просять скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив із того, що на час укладення договору купівлі-продажу від 1 квітня 2011 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 спірна квартира не перебувала у власності ОСОБА_5, а як спадщина належала ОСОБА_8 Відмовляючи у визнанні недійсним наступного договору від 12 травня 2011 року, суд виходив із того, що ОСОБА_7 не зареєструвала своє право власності, а, отже, договір є неукладеним.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що оскільки ОСОБА_8 позбавив життя спадкодавця свою матір, то може бути поставлено питання про усунення його від спадкування. При цьому зазначив про те, що за умови, якщо ОСОБА_8 є єдиним спадкоємцем, таке питання може бути поставлено до територіальної громади в особі Харківської міської ради.

Проте повністю погодитись із такими висновками судів не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судом першої інстанції встановлено, що матері ОСОБА_8 - ОСОБА_12, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, на день смерті на підставі договору купівлі-продажу належала квартира АДРЕСА_1. ОСОБА_8 є єдиним спадкоємцем першої черги за законом і вирішується питання про встановлення над ним опіки.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 24 листопада 2011 року рішення Комінтернівського районного суду Харківської області від 24 листопада 2011 року, яким було визнано дійсним договір купівлі-продажу спірної квартири, укладений 10 листопада 2010 року між ОСОБА_5 та померлою ОСОБА_13 скасовано і у задоволенні позову ОСОБА_5 відмовлено. Отже, спірна квартира на день смерті ОСОБА_12 залишалась у її власності та є спадковим майном.

Таким чином, ніким не оспорюється, що ОСОБА_8 є належним спадкоємцем, подав в установлений законом строк заяву про прийняття спадщини. Отже, він є таким, що прийняв спадщину (ст. 1268 ЦК України).

Крім того, оскільки рішення апеляційного суду від 24 листопада 2011 року скасовано рішення районного суду і відмовлено у позові ОСОБА_5 про визнання договору купівлі-продажу дійсним, то зі скасуванням рішення суду втрачаються правові підстави, за якими ОСОБА_5 мала право 1 квітня 2011 року продати спірну квартиру.

Отже, на момент продажу квартири її власником була ОСОБА_12, а оскільки вона померла й спадщину прийняв лише її син - ОСОБА_8, то в силу ч. 3 ст. 215 ЦК України він мав право на пред'явлення позову про визнання договору недійсним.

Апеляційний суд, зазначивши, що ОСОБА_8 може бути усунутий від спадкування згідно положень ст. 1224 ЦК України, порушив вимоги ч. 4 ст. 60 ЦПК України про те, що доказування, а, отже, і рішення суду, не може ґрунтуватися на припущеннях.

На час вирішення спору немає ні такого рішення суду, ні заявлених відповідних позовних вимог.

Не може залишатися в силі і рішення суду першої інстанції, оскільки, зазначивши, що договір купівлі-продажу від 12 травня 2011 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 є неукладеним, не звернув уваги на те, що 12 травня 2011 року до реєстру правочинів за № 502 внесено відповідний запис про реєстрацію договору, тобто вимоги ст. 640 ЦК України виконані.

Крім того, районний суд не звернув уваги на те, що ОСОБА_8 не був стороною договору від 12 травня 2011 року, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_7, а, отже, у цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК України, оскільки у цьому випадку положення ЦК України (435-15) про недійсність договору не поширюється.

Районний суд у порушення вимог ч. 4 ст. 10 ЦПК України, п. 1 ч. 6 ст. 130 ЦПК України не уточнив позовних вимог.

Також матеріали справи не містять даних про те, що ОСОБА_8 за рішенням суду визнаний недієздатним чи над ним встановлена опіка, тому з урахуванням вимог ч. 2 ст. 3, ч. 1 ст. 45 ЦПК України суду слід вирішити питання про наявність процесуальних підстав у ОСОБА_3 й ОСОБА_4 на пред'явлення вимог в інтересах ОСОБА_8

Оскільки у порушення вимог ст. ст. 212- 214 ЦПК України суди на зазначене уваги не звернули, фактичні обставини справи в повному обсязі не встановили, відповідно до ст. 338 ЦПК України судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 333, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_4 та представника ОСОБА_8 - ОСОБА_11 - задовольнити частково.

Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 25 червня 2012 року та рішення апеляційного суду Харківської області від 24 грудня 2012 скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.