Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Горелкіної Н.А.

суддів: Євтушенко О.І., Завгородньої І.М.,

Журавель В.І., Іваненко Ю.Г.

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» про визнання протиправним і незаконним наказу про звільнення, зміну формулювання звільнення, стягнення заборгованості по заробітній платі, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Гагарінського районного суду м.Севастополя від 31 липня 2012 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду м.Севастополя від 18 жовтня 2012 року,

ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, у якому, з урахуванням уточнень, просив визнати противоправним і незаконним наказ № 8 від 12 січня 2012 року про звільнення його з роботи за власним бажанням без зазначення причини звільнення, змінити формулювання звільнення на частину 3 ст. 38 КЗпП України, стягнути вихідну допомогу в розмірі трьохмісячної заробітної плати та заробітної плати за роботу у вихідні дні з 10 грудня 2011 року по 24 грудня 2011 року у розмірі 450 грн. 72 коп.

Рішенням Гагарінського районного суду м.Севастополя від 31 липня 2012 року, залишеним без зміни ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду м.Севастополя від 18 жовтня 2012 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення та ухвалу судів попередніх інстанцій, справу повернути на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам постановлені у справі судові рішення не відповідають.

Так, судами попередніх інстанцій установлено, що наказом № 97-п від 18 березня 2011 року ОСОБА_3 прийнятий на роботу на посаду головного юрисконсульта сектору судового представництва відділу проблемних активів роздрібного бізнесу філії Т КБ «Надра» Кримське РУ з 21 березня 2011 року на підставі його заяви про прийняття на роботу від 17 березня 2011 року, робоче місце було визначено у м. Севастополі за місцем його проживання.

05 січня 2012 року ОСОБА_3 звернувся із заявою про звільнення його із займаної посади через неможливість продовжувати роботу у зв'язку із постійним невиконанням працедавцем вимог законодавства про працю відповідно до ч. 3 ст. 38 КЗпП України, зазначивши дату звільнення 06 січня 2012 року.

Наказом директора філії О.В. Буценко № 8-п від 12 січня 2012 року ОСОБА_3 звільнено з роботи 19 січня 2012 року за власним бажанням

по ст. 38 КЗпП України з виплатою компенсації за 9 календарних днів невикористаної відпустки.

Вирішуючи спір та відмовляючи ОСОБА_3 у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив із його недоведеності.

Проте до таких висновків суди дійшли внаслідок неправильного застосування норм матеріального права.

За змістом ст. 38 КЗпП України працівник має право з власної ініціативи в будь-який час розірвати укладений з ним на невизначений строк трудовий договір. При цьому строк розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання і які працівник визначає самостійно. В разі, якщо вказані працівником причини звільнення - порушення працедавцем трудового законодавства (ч. 3 ст. 38 КЗпП України), не підтверджуються, або працедавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору на ч. 1 ст. 38 КЗпП України.

Судом першої інстанції не було враховано того, що для визначення правової підстави розірвання трудового договору значення має сам лише факт порушення законодавства про працю, що спонукало працівника до розірвання трудового договору з власної ініціативи, а не поважність чи неповажність причин такого порушення та істотність порушення трудових прав працівника.

Також, судом не враховано, що працедавець не вправі самостійно змінювати визначену працівником причину звільнення з роботи.

Наведене свідчить про те, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, у порушення ч. 4 ст. 10 ЦПК України, не сприяв всебічному та повному з»ясуванню обставин справи, не встановив обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, не дав відповідної правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам та не з»ясував, які правовідносини виникли між сторонами.

У порушення положень ст. 303 ЦПК України на вищевказані норми права уваги не звернув і апеляційний суд, не перевірив належним чином доводів апеляційної скарги щодо законності й обґрунтованості рішення суду першої інстанції та залишив його без змін.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судом не встановлені, судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухвалених судових рішень із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції, у ході якого суду слід урахувати наведене та залежно від установленого вирішити спір.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Гагарінського районного суду м.Севастополя від 31 липня 2012 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду м.Севастополя від 18 жовтня 2012 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.