Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Кузнєцова В.О.,

суддів: Ізмайлової Т.Л., Мостової Г.І.,

Наумчука М.І., Олійник А.С.,

розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Луцької міської ради про визнання недійсним частини правочину та застосування правових наслідків його недійсності, за касаційною скаргою ОСОБА_4, який діє від імені ОСОБА_3, на рішення апеляційного суду Волинської області від 3 серпня 2012 року,

ОСОБА_3 звернувся до суду із зазначеним позовом в якому зазначав, що 10 липня 2008 року між ним та Луцькою міською радою укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки. Рішенням Луцької міської ради № 28/13 від 18 червня 2008 року «Про продаж земельних ділянок комунальної власності несільськогосподарського призначення під об'єктами нерухомого майна із застосування коефіцієнта до експертної грошової оцінки» вирішено застосувати при продажі земельних ділянок несільськогосподарського призначення, які знаходяться під об'єктами нерухомого майна, коефіцієнт 3.1 до експертної грошової оцінки для всіх земельних ділянок, рішення щодо яких прийняті 28-ою сесією міської ради.

Пунктом 3 рішення Луцької міської ради № 28/17 «Про продаж у власність земельної ділянки для обслуговування виробничих приміщень та офісу на АДРЕСА_1», вирішено затвердити ціну продажу вищезгаданої земельної ділянки в розмірі - 1235753 грн.

Відповідно до п.1.4 договору сторони визначили, що експертна грошова оцінка земельної ділянки, згідно висновку експертизи про ринкову вартість земельної ділянки, виданого закритим акціонерним товариством науково-виробничим підприємством «Технічне бюро кадастру» від 28 березня 2008 року, становить 398630 грн. без ПДВ. Зазначав, що рішення Луцької міської ради № 28/13 від 18 червня 2008 року визнано недійсним, тому він безпідставно сплатив відповідачу 837123 грн. оскільки п. 1.3. договору не відповідає вимогам ст. 128 ЗК України. Посилаючись на наведене, просив задовольнити позов.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 6 лютого 2012 року позов задоволено. Визнано недійсним п. 1.3. договору купівлі-продажу земельної ділянки, який укладено між Луцькою міською радою та ОСОБА_3 Зобов'язано Луцьку міську раду повернути ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 837 123 грн. Вирішено питання про стягнення судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Волинської області від 3 серпня 2012 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, який діє від імені ОСОБА_3, просить скасувати рішення апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Як встановлено судами, 10 липня 2008 року між територіальною громадою м. Луцька в особі Луцької міської ради та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 14273 кв.м, що знаходиться на АДРЕСА_1.

Відповідно до п. 1.1. договору сторони дійшли взаємної згоди про передачу у власність земельної ділянки Луцькою міською радою ОСОБА_3 після сплати останнім її вартості за ціною та на умовах, встановлених у договорі.

Пунктом 1.3. договору ціна продажу визначена у розмірі 1235753 грн., без ПДВ. У терміни вказані в п. 1.5 Договору ОСОБА_3 було здійснено розрахунок за придбану земельну ділянку та на виконання п. 1.6 договору сторонами 6 серпні 2008 року, підписано акт проведення розрахунків по договору купівлі-продажу земельної.

Згідно зі ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Частиною 8 ст. 128 ЗК України (в редакції чинній на час укладення договору) встановлено, що вартість земельної ділянки визначається на підставі її грошової та експертної оцінки, яка проводиться за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Ціна земельної ділянки - це фактична сума грошей, сплачена за перехід прав на земельну ділянку або на подібну до неї земельну ділянку від продавця до покупця (ст. 1 Закону України «Про оцінку земель»).

Відповідно до пункту 3 Методики експертної грошової оцінки земельних ділянок, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України № 1531 від 11 жовтня 2002 року (1531-2002-п) , експертна грошова оцінка передбачає визначення ринкової (імовірної ціни продажу на ринку) або іншого виду вартості об'єкта оцінки (заставна, страхова, для бухгалтерського обліку тощо), за яку він може бути проданий (придбаний) або іншим чином відчужений на дату оцінки відповідно до умов угоди.

Відповідно до ч. 3 ст. 632 ЦК України зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

З матеріалів справи вбачається, що договір від 10 липня 2008 року укладений між позивачем та Луцькою міською радою виконаний у повному обсязі.

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, що оспорюваний договір, в тому числі і п. 1.3 договору, не суперечив на час його укладення ні Цивільному кодексу (435-15) , ні іншим актам цивільного законодавства. Земельне законодавство, зокрема ст. ст. 127, 128 ЗК України, не містило жодних заборон щодо продажу земельних ділянок за вищою ціною, ніж визначена при проведені експертної грошової оцінки вартість земельної ділянки. Луцька міська рада, як законний розпорядник земель комунальної власності, беручи за основу експертну грошову оцінку визначила ціну продажу земельної ділянки у розмірі 1235753 грн., яка була погоджена з ОСОБА_3

Визначення сторонами договірної ціни відповідає положенням ст. 132 ЗК України, згідно якої угоди про перехід права власності на земельні ділянки укладаються в письмовій формі та нотаріально посвідчуються і повинні містити, зокрема, договірну ціну.

Зроблені судом апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні висновки відповідають обставинам справи та ґрунтуються на нормах матеріального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

З огляду на те, що рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права, касаційна скарга підлягає відхиленню згідно із положеннями ст. 337 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних,

Касаційну скаргу ОСОБА_4, який діє від імені ОСОБА_3, відхилити.

Рішення апеляційного суду Волинської області від 3 серпня 2012 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.