6-1973ск13 Про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням та зняття з реєстраційного обліку - 27.02.2013 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, яка діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5, треті особи: ОСОБА_6, відділ у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Дергачівського районного відділу головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області, комунальне підприємство «Солоницівське підприємство теплових мереж», про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням та зняття з реєстраційного обліку за касаційною скаргою ОСОБА_4, яка діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5, на заочне рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 17 серпня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 5 грудня 2012 року,

У травні 2012 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що у 1995 році до належної йому квартири АДРЕСА_1 вселилась та була зареєстрована ОСОБА_4, яка проживала з його сином ОСОБА_7, і у них ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась дочка ОСОБА_8. ІНФОРМАЦІЯ_2 його син ОСОБА_7 помер. Оскільки ОСОБА_4 у добровільному порядку та без перешкод з його боку залишила з дочкою жиле приміщення та з грудня 2010 року у квартирі не проживає, просив суд на підставі ст. ст. 71, 72 ЖК України визнати їх такими, що втратили право користування жилим приміщенням.

Заочним рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 17 серпня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 5 грудня 2012 року, позов задоволено частково. Визнано ОСОБА_4 та ОСОБА_5 такими, що втратили право користування жилим приміщенням у квартирі АДРЕСА_1. У задоволенні решти вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, яка діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить скасувати указані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 втратили право користування спірною квартирою, оскільки з грудня 2010 року у ній без поважних причин не проживають, доказів про те, що їм чинились перешкоди у користуванні цією квартирою ними не надано.

Проте погодитись із таким висновками судів не можна, оскільки суди дійшли їх з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам закону рішення судів не відповідають.

Судами попередніх інстанцій установлено, що квартира АДРЕСА_1 була надана згідно ордера від 25 травня 1970 року ОСОБА_3 на сім'ю з трьох осіб: його, його дружини - ОСОБА_6 та сина ОСОБА_7 У 1995 році до його квартири вселилась та зареєструвалась ОСОБА_4, яка проживала з його сином ОСОБА_7, і у них ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась дочка ОСОБА_8. ІНФОРМАЦІЯ_2 його син ОСОБА_7 помер.

Згідно з положеннями ст. ст. 71, 72 ЖК України особа може бути визнана судом такою, що втратила право користування жилим приміщенням, якщо не проживає в ньому понад шість місяців без поважних причин. Якщо наймач був відсутнім з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Статтею 9 ЖК України визначено, що ніхто не може бути обмежений у праві користуватися жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Пленум Верховного Суду України в п. 10 постанови від 12 квітня 1985 року № 2 (v0002700-85) «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України (5464-10) » роз'яснив судам, що у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст. 71 ЖК), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім'ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.

Частиною 3 ст. 10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Обґрунтовуючи поважність причин тимчасової відсутності в спірній квартирі, відповідачка посилалась на те, що зверталась до органів міліції з заявами про те, що ОСОБА_3 чинить їй з дочкою перешкоди у користуванні спірним житлом. При цьому зазначала, що вона не утратила інтересу до цього житла, іншого житла немає, несла витрати по квартирі, зробила там ремонт, в спірній квартирі залишились її та речі дочки.

У порушення ст. ст. 212- 214, 315 ЦПК України суди не перевірили цих доводів, не встановили фактичних обставин та дійшли передчасного висновку про визнання ОСОБА_4 і її дочки ОСОБА_5 такими, що втратили право користування жилим приміщенням.

Крім того, суди, зазначаючи про без поважність причин не проживання відповідачки у спірній квартирі, у порушення вимог ст. ст. 212- 214, 315 ЦПК України не звернули уваги на те,, що між сторонами уже тривалий час існує спір щодо права відповідачки проживати у квартирі; що 16 травня 2005 року судом ухвалювалось рішення про її вселення у квартиру і суд не з'ясував, чи виконано це рішення суду.

Оскільки допущені судом першої інстанції порушення не були усунені апеляційним судом, що призвело до неправильного вирішення спору, ухвалені судові рішення не можуть вважатись законними й обґрунтованими та відповідно до ч. 3 ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4, яка діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5, задовольнити.

Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 17 серпня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 5 грудня 2012 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.