6-46554св12 Про передачу на зберігання предмету іпотеки, звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення - 27.02.2013 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про передачу на зберігання предмета іпотеки, звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, за зустрічним позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про розірвання кредитної угоди та договору про видачу траншу, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 30 січня 2012 року та рішення апеляційного суду Запорізької області від 13 вересня 2012 року,

У серпні 2010 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про передачу на зберігання предмета іпотеки, звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення.

Позивач посилався на те, що за кредитною угодою № 8М від 14 січня 2008 року та договором про видачу траншу № 8 М/1 від 17 січня 2008 року ОСОБА_3 отримав кредит у розмірі 50 тис. дол. США. Сума кредиту видана готівкою через касу, що підтверджується заявою про видачу готівки від 17 січня 2008 року. Виконання зобов'язань за кредитною угодою № 8М від 14 січня 2008 року та договором про видачу траншу № 8 М/1 від 17 січня 2008 року забезпечується іпотекою жилого будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, та належить на праві власності ОСОБА_4

Позивач зазначав, що відповідач ОСОБА_3 порушив свої зобов'язання за кредитною угодою № 8М від 14 січня 2008 року та за договором про видачу траншу № 8М/1 від 17 січня 2008 року.

Станом на 20 січня 2012 року борг ОСОБА_3 за кредитною угодою № 8 М від 14 січня 2008 року та за договором про видачу траншу № 8М/1 від 17 січня 2008 року становить 71 548, 47 дол. США та 28 954,96 грн, із них: 30 872, 41 дол. США - заборгованість за кредитом; 19 918, 59 дол. США - заборгованість за процентами за користування кредитом; 8957,39 дол. США - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором; 11 800,08 грн - несплачена винагорода за розрахунково-касове обслуговування; 17 145,88 грн - штраф відповідно до п. 6.6 кредитної угоди № 8М від 14 січня 2008 року.

Враховуючи вказане, позивач просив зобов'язати ОСОБА_3 передати на зберігання ПАТ КБ «ПриватБанк» жилий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, ключі та дублікати ключів від вхідних дверей будинку та господарських приміщень, технічні та правовстановлюючі документи на будинок у рахунок погашення заборгованості за кредитною угодою № 8М від 14 січня 2008 року; звернути стягнення на вказаний будинок, шляхом продажу вказаного предмета іпотеки ПАТ КБ «ПриватБанк» від свого імені за договором купівлі-продажу будь-якій особі покупцю за початковою ціною 214 500 грн, з наданням ПАТ КБ «ПриватБанк» права отримати витяг з державного реєстру прав власності на нерухоме майно, а також наданням ПАТ КБ «ПриватБанк» усіх повноважень, необхідних для здійснення такого продажу. Також виселити з жилого будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та стягнути з ОСОБА_3 судові витрати.

ОСОБА_3 звернувся до суду з зустрічним позовом, в якому просив розірвати угоду № 8М від 14 січня 2008 року, укладену між ОСОБА_3 та ПАТ КБ «ПриватБанк» та розірвати договір про видачу траншу № 8М/1 від 17 січня 2008 року, укладений між ОСОБА_3 та ПАТ «ПриватБанк», посилаючись на те, що банк допустив істотне порушення кредитних угод, змінивши в односторонньому порядку істотну умову договорів - відсоткову ставку.

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 30 січня 2012 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Зобов'язано ОСОБА_4 передати на зберігання ПАТ КБ «ПриватБанк» жилий будинок загальною площею 80,1 кв. м, жилою площею 63,9 кв. м, реєстраційний номер 21635586, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_4 в рахунок погашення заборгованості - 59 748, 39 дол. США, що утворилась у ОСОБА_3 перед ПАТ КБ «ПриватБанк» станом на 20 січня 2012 року за кредитним договором № 8М від 14 січня 2008 року. Відповідно до процедури, передбаченої ст. 38 Закону України «Про іпотеку», звернуто стягнення на належний ОСОБА_4 на праві власності жилий будинок за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 80,1 кв. м., жилою площею 63,9 кв. м, реєстраційний номер 21635586 за експертною оцінкою предмета іпотеки для його подальшої реалізації вартістю 358 474 грн. У решті позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 13 вересня 2012 року рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 30 січня 2012 року змінено в частині розміру заборгованості, яка утворилася у ОСОБА_3 перед ПАТ КБ «ПриватБанк» станом на 20 січня 2012 року за кредитною угодою № 8М від 14 січня 2008 року. У рахунок погашення заборгованості, яка станом на 20 січня 2012 року становить: 71 548,47 дол. США - борг за кредитом, у тому числі 29 516,66 дол. США - кредит, повернення якого прострочено; 19 918,59 дол. США - борг за процентами за користування кредитом, у тому числі, 16 648,47 дол. США - проценти, сплата за які прострочена; 11 800,08 грн - несплачена винагорода за розрахунково-касове обслуговування; 8957,39 дол. США - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язання за договором; 17 145,88 грн (250 грн - постійна складова + 16895,88 грн процентна складова) - штрафу - звернуто стягнення на належний ОСОБА_4 на праві власності жилий будинок АДРЕСА_1, загальною площею 80,1 кв. м, жилою площею 63,9 кв. м, реєстраційний номер 21635586, за експертною оцінкою предмета іпотеки для його подальшої реалізації вартістю 358 474 грн. В іншій частині рішення залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню.

Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судами встановлено, що 14 січня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 укладено кредитну угоду № 8М від 14 січня 2008 року та 17 січня 2008 року - договір про видачу траншу № 8М/1, згідно з якими позивач надав відповідачу ОСОБА_3 кредит у розмірі 50 тис. дол. США на споживчі потреби, зі сплатою 14 % річних на суму залишку заборгованості за користування кредитом, терміном до 01 лютого 2012 року.

На забезпечення виконання зобов'язання ОСОБА_3 за кредитною угодою від 14 січня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 укладено договір іпотеки, предметом якого є жилий будинок АДРЕСА_1, який належить на праві власності ОСОБА_4

Відповідно до п. 2.2.3, п. 4.1. договору про видачу траншу № 8М/1 від 17 січня 2008 року проценти сплачуються щомісяця у строк, визначений у графіку погашення кредиту і процентів, який є додатком № 1 до договору про видачу траншу № 8М/1 від 17 січня 2008 року. Процентна ставка за користування кредитом, що нараховується на прострочену заборгованість за кредитом - 32 % річних.

Однак відповідач ОСОБА_3 свої зобов'язання за вказаними договорами належним чином не виконував, з січня 2009 року не погашав транші кредиту та проценти у терміни, визначені графіками погашення кредиту.

Відмовляючи ОСОБА_3 у задоволенні зустрічного позову про розірвання кредитної угоди та договору про видачу траншу, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, правильно дійшов висновку про те, що банком не порушені умови кредитної угоди, ОСОБА_3 отримав кредит на умовах, визначених кредитною угодою.

Задовольняючи частково позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції виходив із того, що порушення умов за кредитною угодою та за договором про видачу траншу є підставою для звернення стягнення на належний ОСОБА_4 на праві власності жилий будинок, що є предметом іпотеки, у рахунок погашення суми заборгованості. Також суд першої інстанції виходив з того, що позивачем безпідставно нараховані пеня і штраф відповідно до п. 6.2 - 6.6 кредитної угоди та несплачена винагорода за розрахунково-касове обслуговування.

Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині розміру заборгованості, апеляційний суд виходив з обґрунтованості вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» щодо нарахування неустойки та пені за кредитною угодою та винагороди за розрахунково-касове обслуговування.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

У ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 та ст. 549 ЦК України виконання зобов'язання забезпечується, зокрема, неустойкою, яка визначається як пеня та штраф, і є грошовою сумою або іншим майном, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов'язання. Сплата неустойки є правовим наслідком у разі порушення зобов'язання (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Вирішуючи спір, апеляційний суд дійшов вірного висновку про те, що штраф і пеня є самостійними різновидами неустойки (ст. 549 ЦК України), а їх стягнення передбачено договором при різних обставинах порушення зобов'язання щодо графіку платежів. Відповідач підписав такі умови договору, тобто умови договору сторони визначили добровільно (ст. 627 ЦК України).

Пунктом 4.6 кредитної угоди передбачено, що позичальник сплачує банку винагороду за розрахункове-касове обслуговування в розмірі 0,105 % від суми траншу. Винагорода сплачується щомісяця в дату сплати відсотків за кредитом, що зазначена в графіку погашення кредиту, відсотків і винагороди. Нарахування винагороди здійснюється на дату сплати.

Відповідно до п. 1.37 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (2346-14) розрахунково-касове обслуговування - послуги, що надаються банком клієнту на підставі відповідного договору, укладеного між ними, які пов'язані із переказом коштів з рахунка (на рахунок) цього клієнта, видачею йому коштів у готівковій формі, а також здійснення інших операцій, передбачених договором.

Відповідно до п. 2.2.2 кредитної угоди ОСОБА_3 зобов'язується сплачувати відсотки за користування кредитними коштами відповідно до п. п. 2.3.1, 2.3.2, 4.1, 4.2, 4.3, 4.4 цієї угоди, а також п. п. 4.1, 4.2, 4.3, 4.4 договорів про видачу траншів, які є невід'ємною частиною даної угоди.

Отже, сплата винагороди відповідно до п. 4.6 кредитної угоди нерозривно пов'язана з виконанням зобов'язань за кредитною угодою, а тому апеляційний суд дійшов вірного висновку про стягнення винагорода за розрахунково-касове обслуговування.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно зі ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

З урахуванням вказаних норм, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ не знаходить підстав для задоволення касаційної скарги та вважає, що судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги про неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права безпідставні.