Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Гулька Б.І., Карпенко С.О.,

Сімоненко В.М., Хопти С.Ф.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Дніпровської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 19 листопада 2012 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 18 грудня 2012 року,

У листопаді 2012 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що з квітня 2004 року вона працювала у Дніпровській сільській раді Чернігівського району Чернігівської області директором Дніпровського сільського будинку культури. У березня 2012 року звільнена на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України проте їй не виплатили всі суми, які належали при звільненні. Повний розрахунок здійснили лише 14 вересня 2012 року. Позивачка на підставі ст. ст. 117, 237-1 КЗпП України просила стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 31 березня 2012 року по 14 вересня 2012 року у розмірі 6 380 грн. 8 коп. та 1 тис. грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Чернігівського районного суду Чернігівської області від 19 листопада 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 18 грудня 2012 року, позов ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з Дніпровської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області на користь ОСОБА_3 391 грн. 36 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення у частині відмови у стягненні середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29 березня 2012 року по 14 вересня 2012 року та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

В іншій частині (відшкодування моральної шкоди) судові рішення не оскаржуються тому не переглядаються (ст. 335 ЦПК України).

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що мала місце затримка розрахунку при звільненні позивачки на 8 днів (з 21 березня по 28 березня 2012 року). Щодо виплати позивачці у вересні 2012 року 386 грн. 26 коп., то суд вважав, що оскільки зазначена сума була виплачена відповідно до акту перевірки державної інспекції з питань праці, то вона не може вважатись затримкою у виплаті розрахунку при звільненні.

Проте із такими висновками судів погодитись не можна.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Судом установлено, що з квітня 2004 року по березень 2012 року ОСОБА_3 працювала у Дніпровській сільській раді Чернігівського району Чернігівської області директором Дніпровського сільського будинку культури з квітня 2004 року. Розпорядженням голови Дніпровської сільської ради від 20 березня 2012 року № 2 звільнена на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України. При звільненні їй не виплатили всі суми, які належали при звільненні.

Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 (v0013700-99) «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_3 просила стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені за період з 31 березня 2012 року по 14 вересня 2012 року, тобто по день, коли з нею повністю розрахувались.

Посилання апеляційного суду на те, що мала місце затримка розрахунку при звільненні лише за 8 днів (з 21 березня по 28 березня 2012 року), не узгоджується з установленими судами обставинами про те, що всю належну позивачці суму при звільненні було зараховано на особистий рахунок ОСОБА_3 14 вересня 2012 року, тому стягнення середнього заробітку за 8 указаних днів, тобто по 28 березня 2012 року, не відповідає встановленим судом обставинам та нормам матеріального права.

У порушення вимог ст. ст. 212- 214, 315 ЦПК України суди не врахували, що встановлене державною інспекцією з питань праці щодо невиплати позивачці повного розрахунку при її звільненні, не звільняє роботодавця від відповідальності згідно зі ст. 117 КЗпП України. Крім того, зазначений висновок лише підтверджує той факт, що відповідач порушив права позивачки і не виплатив їй при звільненні всі суми, що належало виплатити.

За таких обставин судові рішення в частині вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухвалених судових рішень із передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 19 листопада 2012 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 18 грудня 2012 року в частині вирішення позову ОСОБА_3 до Дніпровської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.