Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Гвоздика П.О.,

суддів: Горелкіної Н.А., Євграфової Є.П.,

Журавель В.І., Ситнік О.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 липня 2014 року,

У вересні 2011 року ПАТ КБ "ПриватБанк" (далі - банк) звернулося до суду із позовом, в обґрунтування якого зазначало, що відповідно до укладеного договору № DNUDAK01960732 від 30 листопада 2005 року ОСОБА_3 отримав кредит у розмірі 22 089 грн. з кінцевим терміном повернення 30 листопада 2010 року.

Відповідно до договору погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати відповідач повинен надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) у сумі 636 грн. 15 коп. для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості за кредитом, відсотками, комісією, а також інших витрат банку відповідно до п.п. 2.2.9, 4.3.

Згідно з договором у випадку порушення зобов'язань за кредитним договором відповідач сплачує банку відсотки за користування кредитом у подвійному розмірі на місяць, нараховані від суми непогашеної в строк заборгованості за кредитом.

Зобов'язання за вказаним кредитним договором ОСОБА_3 повністю не виконав, у зв'язку з чим станом на 25 серпня 2011 року у нього виникла заборгованість у розмірі 72 826 грн. 28 коп.

Посилаючись на наведене, банк просив стягнути з ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором у розмірі 72 826 грн. 28 коп.

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 22 травня 2014 року позов задоволено.

Стягнуто із ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" 72 826 грн. 28 коп. заборгованості за кредитним договором.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Додатковим рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 23 червня 2014 року доповнено резолютивну частину рішення суду від 22 травня 2014 року наступним змістом: "Стягнути з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за договором №DNUDAK01960732 від 30 листопада 2005 року у розмірі 72 826 грн. 28 коп., яка складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 13 859 грн. 22 коп.; заборгованості за процентами за користування кредитом у розмірі 29 065 грн. 39 коп.; заборгованості по комісії за користування кредитом у розмірі 4 329 грн. 06 коп.; пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором у розмірі 25 572 грн. 07 коп.".

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 липня 2014 року рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 23 червня 2014 року та додаткове рішення цього ж суду від 23 червня 2014 року в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" пені за порушення умов кредитного договору № DNUDAK01960732 від 30 листопада 2005 року змінено, зменшено стягнуту суму пені з 25 572 грн. 07 коп. до 11 332 грн. 51 коп. та зазначено, що всього сума заборгованості за кредитним договором складає 58 586 грн. 72 коп.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на порушення ним норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин

Зазначеним вимогам ухвалене у справі рішення апеляційного суду не відповідає.

Судом установлено, що відповідно до укладеного договору № DNUDAK01960732 від 30 листопада 2005 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_3 останній отримав кредит у розмірі 22 089 грн. з процентною ставкою 1,25% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 30 листопада 2010 року.

У зв'язку з невиконанням позичальником зобов'язань за кредитним договором станом на 25 серпня 2011 року у ОСОБА_3 згідно з розрахунком банку виникла заборгованість у розмірі 72 826 грн. 28 коп., яка складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 13 859 грн. 22 коп.; заборгованості за процентами за користування кредитом у розмірі 29 065 грн. 39 коп.; заборгованості по комісії за користування кредитом у розмірі 4 329 грн. 60 коп.; пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором у розмірі 25 572 грн. 07 коп.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із обґрунтованості позовних вимог.

Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення пені, апеляційний суд виходив з того, що пеня повинна стягуватись у межах строку, встановленого ст. 258 ЦК України. При цьому суд апеляційної інстанції відхилив доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 про пропуск позивачем строку позовної давності на звернення до суду з позовом з посиланням на те, що кредитний договір між сторонами було укладено на строк до 30 листопада 2010 року, а із позовною заявою банк звернувся 7 вересня 2011 року, тобто в межах строку позовної давності. Крім того, суд апеляційної інстанції, відхиляючи доводи апеляційної скарги щодо неврахування судом першої інстанції переданого на реалізацію ОСОБА_3 заставленого майна при вирішенні питання про розмір заборгованості, виходив з того, що з наданого банком до позовної заяви розрахунку заборгованості позивачем було здійснено розрахунок з урахуванням коштів, отриманих від реалізації заставленого автомобіля.

Проте з такими висновками апеляційного суду погодитися не можна з огляду на наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до умов договору погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати, відповідач повинен надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) у сумі 636 грн. 15 коп. для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості за кредитом, відсотками, комісією, а також інших витрат банку відповідно до п.п. 2.2.9, 4.3.

Таким чином, умовами договору погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів визначено місяцями.

Отже, поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.

Строк виконання кожного щомісячного зобов'язання згідно із ч. 3 ст. 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (ст. 253 ЦК України).

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Відповідно до ст. 261 ЦК України початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов.

Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремої частини, від дня, коли відбулося це порушення.

Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо по кожному простроченому платежу.

У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу - до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов'язання вправі заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом з нарахованими процентами - ст. 1048 ЦК України ), що підлягає сплаті.

Несплачені до моменту звернення кредитора до суду платежі підлягають стягненню у межах позовної давності по кожному із платежів.

Оскільки умовами договору передбачені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу, а отже і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Такої правової позиції дійшов Верховний Суд України, зокрема у постанові від 06 листопада 2013 року у справі № 6-116 цс 13, яка у силу вимог ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх суб'єктів владних

повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

Апеляційний суд на вищевикладене уваги не звернув.

Крім того, відхиляючи доводи апеляційної скарги щодо неврахування судом першої інстанції переданого на реалізацію ОСОБА_3 заставленого майна при вирішенні питання про розмір заборгованості, апеляційний суд належним чином не обґрунтував своїх висновків та не зазначив за скільки коштів було реалізоване заставлене майно та не навів відповідних розрахунків.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а ухвалене у справі рішення апеляційного суду - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених частиною третьою статті 338 ЦПК України

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 липня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.