6-46126св12 Про стягнення заборгованості за кредитним договором - 20.02.2013 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Акціонерно-комерційний банк «Капітал» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Енергомир», про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «Акціонерно-комерційний банк «Капітал» на рішення апеляційного суду Донецької області від 11 жовтня 2012 року,

У листопаді 2011 року публічне акціонерне товариство «Акціонерно-комерційний банк «Капітал» (далі -ПАТ «АКБ «Капітал») звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 19 лютого 2008 року між банком та ТОВ «НВП «Енергомир» був укладений кредитний договір, за яким товариство отримало кредит у розмірі 762 тис. грн. зі строком повернення до 17 січня 2013 року зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 22% на рік. 19 лютого 2008 року для забезпечення виконання зобовґязань ТОВ «НВП «Енергомир» за зазначеним кредитним договором між банком та ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 були укладені договори поруки. Додатковою угодою від 28 травня 2008 року до вказаного кредитного договору відсоткову ставку за кредитом встановлено в розмірі 25% починаючи з 01 червня 2008 року; додатковою угодою від 12 лютого 2009 року змінено графік погашення кредиту. Товариство своєчасно не здійснювало погашення кредиту та виконання інших зобовґязань за кредитним договором, як позичальник так і поручителі на вимоги не реагували, унаслідок чого станом на 20 жовтня 2011 року виникла заборгованість у розмірі 1 415 679 грн. 23 коп.

У зв'язку з викладеним позивач просив стягнути з відповідачів як поручителів на користь ПАТ «АКБ «Капітал» солідарно суму заборгованості в сумі 1 115 679 грн. 23 коп. та понесені судові витрати.

Заочним рішенням Ворошиловського районного суду м. Донецька від 04 липня 2012 року позов задоволено: стягнуто солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на користь ПАТ «АКБ «Капітал» заборгованість за кредитним договором у сумі 1 115 679 грн. 23 коп., вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Донецької області від 11 жовтня 2012 року зазначене рішення районного суду скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

У касаційній скарзі ПАТ «АКБ «Капітал», посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, кредитор має право вимагати виконання обовґязку як від усіх боржників разом, так і від будь-якого з них окремо. У зв'язку з невиконанням кредитних зобов'язань та порушенням умов договорів поруки відповідачі повинні нести відповідальність.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що відповідачі не можуть відповідати перед банком як солідарні боржники, оскільки така відповідальність поручителів може виникати лише на підставі її спільного надання укладенням одного договору.

Проте повністю з таким висновком апеляційного суду погодитись не можна.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Судом встановлено, що 19 лютого 2008 року ПАТ «АКБ «Капітал» надало ТОВ «НВП «Енергомир» згідно з кредитним договором кредит у сумі 762 тис. грн. зі строком повернення до 17 січня 2013 року та сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 22 % на рік. Додатковою угодою від 28 травня 2008 року до вказаного кредитного договору встановлено відсоткову ставку за кредитом у розмірі 25 % починаючи з 01 червня 2008 року, а додатковою угодою від 12 лютого 2009 року змінено графік погашення кредиту.

Також судом установлено, що 19 лютого 2008 року для забезпечення виконання вказаних зобов'язань ТОВ «НВП «Енергомир» між банком та ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 були укладені окремі договори поруки. Унаслідок неналежного виконання умов кредитного договору ТОВ «НВП «Енергомир» має заборгованість за кредитним договором, яка згідно розрахунку банку складає 1 415 679 грн. 23 коп. Про наявність вказаної заборгованості за кредитним договором та необхідність її погашення банк повідомив поручителів.

Відповідно до п. 24 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 (v0005740-12) «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» суд має враховувати, що пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову. При цьому в разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

Як вбачається з матеріалів справи з позовом до поручителів банк звернувся у листопаді 2011 року, тобто до настання строку виконання основного зобовґязання.

Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Частиною 1 ст. 554 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

При цьому в ч. 3 цієї статті визначено, що особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Крім того, у ч. 1 ст. 543 ЦК України зазначається, що у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

У порушення наведених норм матеріального права, не встановивши всіх фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення справи, апеляційний суд у порушення ст. ст. 212 - 214, 315 ЦПК України не звернув та не врахував доводи позивача про те, що банк у силу положень ст. ст. 543, 554 ЦК України має право на свій розсуд вимагати виконання зобов'язання в повному обсязі або частково від усіх боржників разом або від кожного окремо; як і те, що поручителі відповідають перед кредитором солідарно за виконання боржником зобовґязань за кредитним договором. При цьому в разі пред'явлення вимог лише до поручителів, то вони відповідають перед кредитором солідарно не між собою, а солідарно з позичальником. Отже, положення частин 1 і 3 ст. 554 ЦПК України повинні застосовуватись у системному зв'язку як між собою, так і з ч. 1 ст. 543 ЦК України.

Враховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судом не встановлені, рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.