6-25039св12 Про визнання іпотечного договору недійсним - 20.02.2013 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк», треті особи: ОСОБА_4, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5, про визнання іпотечного договору недійсним за касаційною скаргою приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 13 лютого 2012 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 16 травня 2012 року,

У червні 2011 року ОСОБА_3 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 25 грудня 2008 року вона уклала з ТОВ «Український промисловий банк» іпотечний договір на забезпечення вимог банку за кредитним договором від 25 грудня 2008 року, укладеним між банком та ОСОБА_4. Оскільки в іпотечному договорі відсутній опис предмету іпотеки, не зазначено, яке саме право передано в іпотеку, а передача в іпотеку обґєктів незавершеного будівництва здійснюється шляхом передачі в іпотеку прав на земельну ділянку, на якій розташований такий обґєкт, просила визнати зазначений іпотечний договір недійсним.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 13 лютого 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 16 травня 2012 року, позов задоволено: визнано іпотечний договір від 25 грудня 2008 року, укладений між ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_3, недійсним.

У касаційній скарзі третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить вказані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення про відмову у позові.

Заслухавши доповідь судді судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що на момент укладення іпотечного договору право власності на квартири у позивачки не виникло та не реєструвалося, позивачка не була їх забудовником, у неї було відсутнє майнове право на квартири як предмет іпотечного договору, вона не мала прав на земельну ділянку, на якій розташований будинок, тому в силу положень ст. ст. 5, 16 Закону України «Про іпотеку», у редакції, чинній на момент укладання договору, зазначений іпотечний договір має бути визнаний недійсним.

Проте повністю з такими висновками судів повністю погодитись не можна.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судом встановлено, що 25 грудня 2008 року ОСОБА_3 уклала з ТОВ «Український промисловий банк» іпотечний договір № 1808-100/ЗМП-08 на забезпечення вимог банку за кредитним договором № 1808-100/ФКВ-08 від 25 грудня 2008 року, укладеним між банком та ОСОБА_4

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

У силу положень ст. 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Згідно зі ст. 190 ЦК Україна майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.

Відповідно до ч. 2 ст. 5 ЗУ «Про іпотеку» (у редакції, чинній на момент укладання іпотечного договору) предметом іпотеки також може бути об'єкт незавершенного будівництва або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна у майбутньому.

Судом установлено, що предметом іпотеки за зазначеним іпотечним договором від 25 грудня 2008 року є майнові права на дві квартири № 221 та № 222, будівництво яких не завершено, розташовані в будинку АДРЕСА_1. Право набуття у власність позивачем вищезазначених квартир підтверджується договорами про участь у будівництві та договорами про купівлю-продаж цінних паперів від 09 жовтня 2006 року, на строк дії іпотечного договору предмет іпотеки залишається у володінні позивача.

27 липня 2009 року, тобто після укладення договору іпотеки, Головним управлінням житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) на імґя ОСОБА_3 було видано свідоцтво про право власності на зазначені квартири.

Відповідно до п. 35 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року (v0005740-12) «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» предметом іпотеки згідно із положенням ч. 2 ст. 5 Закону України "Про іпотеку" може виступати як нерухоме майно, зокрема, якщо його будівництво ще не завершено, але яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець при укладенні договору може документально підтвердити право на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна у майбутньому, так і майнові права на нерухоме майно, які можуть бути відчужені іпотекодавцем і на які може бути звернено стягнення.

Пунктом 40 вищезазначеної постанови також судам роз'яснено, що якщо предметом іпотеки є об'єкт незавершеного будівництва, то по закінченні його будівництва іпотека зберігає силу, і її предметом є будівля (споруда), зведена в результаті завершення будівництва.

У порушення ст. ст. 212 - 214, 315 ЦПК України судами не враховані наведені вище норми закону та роз'яснення пленуму, не з'ясовано наявності підстав для застосування ст. 331 ЦК України, якою регулюється порядок переходу права власності на новостворене нерухоме майно та об'єкти незавершеного будівництва та не враховано, що в силу положень ч. 2 ст. 5 Закону України «Про іпотеку» право на набуття у майбутньому у власність позивачем предмету іпотеки підтверджувалося як договорами про участь у будівництві, так і договорами про купівлю-продаж цінних паперів.

Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, повністю не встановлені, судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України

Касаційну скаргу приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 13 лютого 2012 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 16 травня 2012 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.