Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Головуючого: Колодійчука В.М., суддів: Висоцької В.С., Гримич М.К., Умнової О.В., Фаловської І.М., розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Українська каолінова компанія» до ОСОБА_3, Бердичівської районної державної адміністрації, виконавчого комітету Садківської сільської ради, третя особа: відділ Держкомзему у Бердичівському районі, прокуратура Бердичівського району, про визнання частково недійсним державного акта про право власності на землю, за касаційною скаргою ОСОБА_4, за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Українська каолінова компанія» на рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 12 квітня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 16 серпня 2012 року,

У вересні 2005 року позивач звернувся до суду з позовом про визнання частково недійсним державного акта на право власності на землю серії ЖТ № 002366 від 01 липня 2003 року на ім'я ОСОБА_5, правонаступником якої є ОСОБА_3, та зобов'язання відповідачів, а також третю особу розробити нову проектно-технічну документацію по організації земельних часток(паїв) та виготовленню державних актів на право приватної власності реформованого КСП «Великогадомецьке», зобов'язання Бердичівську РДА виготовити і видати новий державний акт на право власності на землю ОСОБА_5 Свої вимоги позивач мотивує тим, що 17 жовтня 1997 року ЗАТ «Українська каолінова компанія» отримала ліцензію на користування надрами № 1104 для розробки Велико-Гадомецького родовища каолінів строком на 20 років. Постановою Верховної ради України № 517 від 18.03.1999 року було вилучено та надано позивачу в постійне користування землі СП «Хлібороб» Бердичівського району. Незважаючи на це протягом 2001-2002 року виконавчим комітетом Садківської сільської ради було прийнято ряд незаконних рішень, якими задоволені заяви 234 громадян, в тому числі і заява ОСОБА_5, щодо посвідчення їх права на земельну частку ( пай) державними актами на право приватної власності на землю. Рішенням виконкому Садківської сільської ради № 6 від 06.02.2002 року була задоволена заява ОСОБА_5 на посвідчення її права власності на землю відповідним державним актом, загальна площа переданої їй земельної ділянки складає 3,1360 га. Станом на день подання заяви 191 громадян із 234 власників земельних ділянок добровільно відмовилися від належних їм земельних ділянок. Проте, ОСОБА_5 відмовилася від запропонованого порядку відновлення порушеного права позивача на користування земельною ділянкою, і продовжує на день подання цього позову неправомірно володіти, користуватися та розпоряджатися частиною земельної ділянки, яка була їй передана у власність з порушенням законодавства, в той час як вищезазначені рішення органів місцевого самоврядування, на підставі яких ОСОБА_5 було оформлено державний акт на право приватної власності на землю скасовані, як такі, що суперечать законодавству. На підставі наведеного, позивач вважає, що оспорюваний державний акт на право власності на землю є не законним, і повинен бути визнаний судом недійсним.

Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 12 квітня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 16 серпня 2012 року, у задоволенні позову ЗАТ «Українська каолінова компанія» відмовлено.

У касаційній скарзі ЗАТ «Українська каолінова компанія» просить скасувати ухвалені у справі рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, касаційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що позивачем не доведено, що спірна земельна ділянка входить у земельний наділ, переданий в користування згідно договору оренди, а власник земельної ділянки добровільної згоди на її відчуження не надав.

Проте, погодитися з висновками судів не можна, оскільки суди дійшли їх із порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Судами встановлено, що Постановою Верховної Ради України від 18 березня 1999 року № 517-ХIV (517-14) «Про вилучення і надання земельних ділянок для несільськогосподарських потреб та попереднє погодження місць розташування об'єктів» було вилучено та надано в постійне користування ЗАТ «Українська каолінова компанія»135,3 га земель, в тому числі 129,4 га ріллі СП «Хлібороб», згідно з актом про встановлення в натурі границь земель, надана ділянка площею 150,2 га. В акті зазначено, що до користування земельними ділянками ЗАТ «Каолінова компанія» може приступити після отримання та реєстрації державного акта на право постійного користування та договору на право тимчасового користування землею.

На виконання Указу Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам» від 08.08.1995 року та на підставі рішення Садківської сільради № 6 від 06.02.2002 року, розпорядження голови Бердичівської райдержадміністрації № 8 від 17.01.2003 року «Про затвердження проектно-кошторисної документації по організації території земельних часток (паїв), виготовленню державних актів на право власності на землю», ОСОБА_5 був виданий Державний акт про право власності на земельну ділянку серії ЖТ № 002366 від 01.07.2003 року, до складу земельної ділянки увійшла земельна ділянка площею 3,1360 га, право на яку оспорюється позивачем.

Відповідно до обставин справи Державний акт на право колективної власності на землю КСП «Великогадомецьке» був виданий 01.04.1996 року, до списку громадян, які мали право на отримання сертифікатів на земельну ділянку було включено ОСОБА_5

Згідно розпорядження голови Райдержадміністрації № 8 від 17.01.2003 року, на підставі якого виготовлений державний акт на ім'я ОСОБА_5, державні акти на право власності на землю видані власникам земельних сертифікатів реформованого КСП «Великогадомецьке».

З документації, що міститься в матеріалах справи, вбачається, що рішенням уповноважених членів КСП «Хлібороб» від 19 вересня 1998 року було прийнято рішення про об'єднання КСП «Великогадомецьке» та КСП «Хлібороб», тобто КСП «Хлібороб» стало правонаступником всіх прав та обов'язків КСП «Великогадомецьке» (том І а.с. 25-46).

Згідно даних управління статистики у м. Києві КСП «Великогадомецьке» ліквідоване 07 червня 1999 року, КСП «Хлібороб» ліквідоване 28 квітня 2001 року.

Державний акт на право колективної власності на землю серії ЖТ 02-21 № 000023, виданий 01 квітня 1996 року КСП «Великогадомецьке» Садківською Сільською радою Бердичівського району не змінений і не скасований.

У 2004 році ЗАТ «Українська каолінова компанія» звернулась до Бердичівської райдержадміністрації з проханням укласти договір оренди на користування земельними ділянками, а в 2006 році уклало договір оренди на 101,8419 га земельної ділянки на території Садківської сільради.

За таких обставин, суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про те, що на час прийняття Верховною Радою України постанови № 517 від 18 березня 1999 року існувало дві різні юридичні особи: КСП «Хлібороб» с.Садки Бердичівського району та КСП «Великогадомецьке» с. В. Гадомці Бердичівського району, яким були видані різні державні акти на право колективної власності на землю. При цьому, вилучена земельна ділянка на праві колективної власності належала не КСП «Хлібороб», як зазначено в постанові, а КСП «Великогадомецьке».

Крім того, суд не звернув уваги, що на час передачі спірної земельної ділянки ОСОБА_5 із земель колективної власності, зазначена земельна ділянка була вилучена у КСП «Хлібороб», самі підприємства - КСП «Хлібороб» та КСП «Великогадомецьке» були ліквідовані, а тому не могла бути передана у власність ОСОБА_5 як земельний пай члена колективного сільськогосподарського підприємства.

Апеляційний суд помилки суду першої інстанції не виправив та залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідно до ч.2 ст. 338 ЦПК України підставою для скасування судових рішень першої та (або) апеляційної інстанції і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Керуючись ч.1 ст. 336, ч.2 ст. 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Українська каолінова компанія» задовольнити частково.

Рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 12 квітня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 16 серпня 2012 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.