6-43707св12 Про поновлення на роботі, стягнення заборгованості по заробітній платі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, стягнення компенсації за невикористану відпустку, відшкодування моральної шкоди - 20.02.2013 Прийняття

головуючого Гвоздика П.О., суддів: Горелкіної Н.А., Завгородньої І.М.,Іваненко Ю.Г., Ситнік О.М.,-розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про поновлення на роботі, стягнення заборгованості по заробітній платі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, стягнення компенсації за невикористану відпустку, відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 24 вересня 2012 року,

У січні 2012 року ОСОБА_6 звернулася до суду в порядку ст.ст. 3, 4, 5-1, 23, 36, 115- 117, 231- 233, 235, 236, 237-1, 238 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України (322-08) ) і ст.ст. 23, 1167 Цивільного кодексу України з позовом до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») про поновлення на роботі, стягнення заборгованості по заробітній платі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, стягнення компенсації за невикористану відпустку, відшкодування моральної шкоди. В обгрунтування своїх вимог посилалася на те, що 4 липня 2011 року вона була прийнята за безстроковим трудовим договором касиром-операціоністом 2 категорії франчайзінга. З цього часу вона працювала у пункті обміну валют, який розташований у м. Ялті по вул. Маршака, 9.

30 листопада 2011 року позивачка виявила, що на її пластиковій картці, по якій вона отримувала заробітну плату, заблоковано рахунок. З цього приводу ОСОБА_6 звернулася до інспектора кредитного відділу, де її повідомили про звільнення. Причину звільнення у відділі кадрів їй не повідомили. Зазначала, що на її адресу не надходило попереджень про звільнення, заяву про звільнення вона також не писала. З нею не було проведено остаточного розрахунку, трудова книжка не була видана. 14 грудня 2011 року ОСОБА_6 звернулася до Кримського регіонального управління ПАТ КБ «Приватбанк», де отримала трудову книжку та незавірені копії наказів про прийом її на роботу від 4 липня 2011 року та звільнення з роботи від 27 жовтня 2011 року. З наказу про звільнення їй стало відомо, що звільнення відбулося за згодою сторін на підставі її заяви. Крім того, незаконним звільненням з роботи та невиплатою заробітної плати їй спричинено моральну шкоду, оскільки вона зазнала душевних страждань, втратила нормальні життєві зв'язки, була вимушена додавати додаткових зусиль для організації свого життя; заробітна плата була єдиним її джерелом матеріального забезпечення, втрата роботи та заробітної плати значно погіршили її життєвий рівень. Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_6 просила поновити її на роботі, стягнути з відповідача на її користь заборгованість по заробітній платі в розмірі 340 гривень, заборгованість за час вимушеного прогулу в розмірі 5 820 гривень, невиплачену компенсацію за вісім днів невикористаної відпустки в розмірі 517 гривень 33 копійок і моральну шкоду в розмірі 2 000 гривень.

Рішенням Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 12 квітня 2012 року позов задоволено. Постановлено поновити ОСОБА_6 на роботі на посаді касира-операціоніста 2 категорії франчайзінгу ПАТ КБ «ПриватБанк» та стягнути на її користь заборгованість по заробітній платі в сумі 340 гривень, середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 5 820 гривень, невиплачені кошти за невикористану відпустку в розмірі 517 гривень 33 копійок і моральну шкоду в розмірі 2 000 гривень.

Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 24 вересня 2012 року вказане рішення суду першої інстанції скасовано й ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати рішення апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що звільнення ОСОБА_6 із займаної посади було здійснено з порушенням вимог ст.ст. 36- 38 КЗпП України, оскільки вона електронного цифрового підпису не мала та посиленого сертифікату ключа не отримувала, будь-якої заяви про звільнення з посади не писала, не підписувала та не направляла роботодавцеві для розгляду, наявна в матеріалах справи заява не відповідає вимогам ст. 38 КЗпП України, а відповідач в свою чергу не надав оригінал електронного документу, який давав би змогу довести його цілісність та справжність у порядку, визначеному законодавством.

Скасовуючи рішення місцевого суду й ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що відповідно до положень п. 12 ст. 1 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» кожен працівник ПАТ КБ «ПриватБанк» має особистий ключ (логін та пароль) у системі електронного документообігу «ПриватДок», за допомогою якого здійснює вхід до системи та має змогу створити документ за відповідним шаблоном, ознайомитися із необхідними документами або (відповідно до обсягу повноважень) висловити зауваження з приводу змісту документу; запровадження ПАТ КБ «ПриватБанк» у трудових відносинах з ОСОБА_6 електронного документообігу відповідає вимогам законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» (851-15) та «Про електронний цифровий підпис» (852-15) , а подання працівником заяви про звільнення з роботи в електронному вигляді не суперечить вимогам законодавства щодо письмової форми такої заяви.

Проте з такими висновками апеляційного суду погодитися не можна.

Відповідно до ч. 1 ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

Із виникненням електронного документообігу та використанням електронних документів фізичні та юридичні особи отримали можливість створювати, відправляти, передавати, одержувати, зберігати, обробляти, використовувати та знищувати електронні документи.

Так, відповідно до ст.ст. 5, 6 «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа.

Одним із обов'язкових реквізитів електронного документа є електронний підпис, який використовується для ідентифікації автора та (або) підписувача електронного документа іншими суб'єктами електронного документообігу.

За визначеннями, які містяться у ст. 1 Закону України «Про електронний цифровий підпис», електронний підпис - це дані в електронній формі, які додаються до інших електронних даних або логічно з ними пов'язані та призначені для ідентифікації підписувача цих даних.

Електронний цифровий підпис - вид електронного підпису, отриманого за результатом криптографічного перетворення набору електронних даних, який додається до цього набору або логічно з ним поєднується і дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати підписувача. Електронний цифровий підпис накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Особистий ключ - параметр криптографічного алгоритму формування електронного цифрового підпису, доступний тільки підписувачу.

Відкритий ключ - параметр криптографічного алгоритму перевірки електронного цифрового підпису, доступний суб'єктам відносин у сфері використання електронного цифрового підпису.

Підписувач - особа, яка на законних підставах володіє особистим ключем та від свого імені або за дорученням особи, яку вона представляє, накладає електронний цифровий підпис під час створення електронного документа.

Згідно зі ст. 3 Закону України «Про електронний цифровий підпис» електронний цифровий підпис за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки) у разі, якщо:

- електронний цифровий підпис підтверджено з використанням посиленого сертифіката ключа за допомогою надійних засобів цифрового зв'язку;

- під час перевірки використовувався посилений сертифікат ключа, чинний на момент накладення електронного цифрового підпису;

- особистий ключ підписувача відповідає відкритому ключу, зазначеному у сертифікаті.

Електронний підпис не може бути визнаний недійсним лише через те, що він має електронну форму або не ґрунтується на посиленому сертифікаті ключа.

Разом із тим, логін - це слово, унікальне ім'я (набір букв і (або) цифр), а пароль - секретне слово або послідовність символів, що призначене для підтвердження особи або її прав, і захищає інформацію від несанкціонованого доступу. Логін та пароль є реєстраційними даними, використовуються для авторизації (ідентифікації) користувача та надають йому можливість доступу (дозволу на з'єднання з комп'ютерною системою) та використання певного сервісу, програми або інтернет-ресурсу.

Тобто, поняття «логін та пароль», «особистий ключ» та «електронний цифровий підпис» не є тотожними, а тому створення електронного документу лише з використанням електронного цифрового підпису, який за своїм правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки), може свідчити, зокрема, про письмове повідомлення працівником в порядку ст. 38 КЗпП України роботодавця або уповноваженого ним органу про намір розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк.

Із матеріалів справи вбачається, що, перебуваючи в трудових відносинах із ПАТ КБ «ПриватБанк», ОСОБА_6 використовувала в своїй роботі відповідний логін та пароль, які не є ні особистим ключем, ні електронним цифровим підписом, однак під час виготовлення в електронному вигляді заяви про звільнення з роботи, копія якої надана відповідачем, електронний цифровий підпис з використанням чинного посиленого сертифіката ключа (чи без його використання), застосований не був.

Згідно ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Дані обставини досліджені судом першої інстанції та їм надана відповідна оцінка. При цьому, не заперечуючи можливість подання працівником в порядку ст. 38 КЗпП України заяви про звільнення з роботи в електронному вигляді за умови її відповідності вимогам законів України «Про електронний цифровий підпис» (852-15) та «Про електронні документи та електронний документообіг» (851-15) , суд правильно встановив, що позивачка електронного цифрового підпису не мала та посиленого сертифікату ключа не отримувала, будь-якої заяви про звільнення з посади не писала, не підписувала та не направляла для розгляду, а надана відповідачем копія електронної заяви не містить електронного цифрового підпису з використанням посиленого сертифіката ключа, які б давали змогу довести цілісність та справжність цього електронного документу в порядку, визначеному законодавством.

Таким чином, висновок апеляційного суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог є передчасним і суперечить матеріалам справи та встановленим у ході її розгляду фактичним обставинам.

Отже, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, повно та всебічно з'ясувавши обставини справи, дослідивши надані сторонами докази, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, а апеляційний суд, перевіряючи в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції, у порушення вимог чинного процесуального та матеріального законодавства України дійшов помилкового висновку про необхідність скасування законного й обґрунтованого судового рішення та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову.