Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Дьоміної О.О., суддів: Коротуна В.М., Ступак О.В., Парінової І.К., Штелик С.П., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" про визнання недійсним кредитно-заставного договору, за зустрічним позовом ОСОБА_7 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк", ОСОБА_6 про визнання недійсним кредитно-заставного договору, визнання автомобіля особистою власністю, зобов'язання повернути автомобіль, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Херсонської області від 9 липня 2014 року,

ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом про визнання недійсним кредитно-заставного договору від 10 червня 2008 року.

ОСОБА_7 звернулася до суду з позовом про визнання недійсним кредитно-заставного договору, визнання автомобіля особистою власністю та зобов'язання повернути автомобіль.

Рішенням Цюрупинського районного суду Херсонської області від 19 березня 2014 року позов ОСОБА_6 задоволено частково.

Визнано недійсним кредитно-заставний договір, укладений 10 червня 2008 року ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_7 № НЕСО АК 000010186.

У задоволенні позову ОСОБА_6 в іншій частині відмовлено.

Позов ОСОБА_7 задоволено частково.

Визнано недійсним кредитно-заставний договір, укладений 10 червня 2008 року ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_7 № НЕСО АК 000010186.

Зобов'язано ПАТ КБ "ПриватБанк" повернути автомобіль Toyota Camry 2008 року, державний номер НОМЕР_1, ОСОБА_7

У задоволенні позову ОСОБА_7 в іншій частині відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Херсонської області від 9 липня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_6 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, в якій просив скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

З огляду на те, що судове рішення оскаржується лише в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_6, в іншій частині таке рішення відповідно до норм статті 335 ЦПК України судом касаційної інстанції не переглядається.

Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (норма частини 2 статті 324 ЦПК України).

Судом встановлено, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 з 15 червня 2006 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням суду від 14 липня 2011 року.

9 червня 2008 року ПП "ВІП-АВТО" та ОСОБА_7 укладено договір купівлі-продажу автомобіля "Тойота Кемрі", а 10 червня 2008 року було проведено реєстрацію транспортного засобу в органах ДАІ, на підставі чого ОСОБА_7 отримала свідоцтво (а.с. 7, 107-110, 118).

10 червня 2008 року ОСОБА_7 та ПАТ КБ "ПриватБанк" укладено кредитно-заставний договір, за яким позичальник отримав грошові кошти у розмірі 34 763,95 доларів США, з яких 30 511,08 доларів США для придбання автомобіля. Виконання зобов'язання за кредитним договором забезпечено закладом автомобіля "Тойота Кемрі" (а.с. 92-101).

Відповідно до пункту 10.1.7 кредитно-заставного договору предмет застави належить позичальнику (ОСОБА_7А.) на праві власності, не знаходиться у спільній власності, не є часткою у спільному майні за договором про сумісну діяльність (або предмет застави перебуває у спільній власності, і переданий в заставу за згодою всіх співвласників/учасників договору про спільну діяльність).

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_6 вважав, що ОСОБА_7 не мала права укладати кредитно-заставний договір від 10 червня 2008 року щодо спільного майна подружжя - автомобіля "Тойота Кемрі", адже такий договір було укладено без його згоди.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив із того, що автомобіль придбано у період шлюбу сторін і зареєстровано за ОСОБА_7 до укладення нею кредитно-заставного договору з ПАТ КБ "ПриватБанк", а тому необхідна була письмова згода ОСОБА_6 на укладення оспорюваного правочину.

Апеляційний суд рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні позову, так як виходив із того, що підстави для визнання кредитно-заставного договору недійсним з підстав неотримання згоди ОСОБА_6 як співвласника відсутні, оскільки він знав про укладення кредитно-заставного договору і не заперечував проти його укладання. Крім цього, відсутнє судове рішення, яким би було визнано спірний автомобіль спільною сумісною власністю подружжя.

Однак із такими висновками судів повністю погодитися не можна, адже вони не відповідають закону та не ґрунтуються на доказах, наявних у матеріалах справи.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (частина 2 статті 60 СК України).

Згідно з положеннями частин 1, 2 статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово (частина 3 статті 65 СК України).

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції вважав, що автомобіль придбано у період шлюбу сторін ОСОБА_6 та ОСОБА_7, проте належним чином цей висновок не обґрунтував.

Крім цього, апеляційний суд зазначав, що 15 вересня 2006 року ОСОБА_6 та ОСОБА_7 уклали шлюбний договір, яким визначили режим належного їм та придбаного у шлюбі майна.

Шлюбним договором регулюються майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов'язки (частина 1 статті 93 СК України).

Відповідно до частин 2, 5 статті 93 СК України сторони можуть домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень статті 60 цього Кодексу і вважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них. Сторони можуть включити до шлюбного договору будь-які інші умови щодо правового режиму майна, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_6, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що у матеріалах справи відсутній примірник укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 шлюбного договору від 15 вересня 2006 року, що позбавило суд можливість з'ясувати, чи поширюється на автомобіль "Тойота Кемрі" положення статті 60 СК України, та відповідно, чи перебував автомобіль у спільній сумісній власності подружжя на момент укладення ОСОБА_7 кредитно-заставного договору від 10 червня 2008 року.

За таких обставин суди неправильно застосували норми матеріального права, в порушення норм процесуального права не встановили усіх фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, відтак судові рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_6 підлягають скасуванню з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, визначених частиною 2 статті 338 ЦПК України.

Керуючись статтями 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Цюрупинського районного суду Херсонської області від 19 березня 2014 року та рішення апеляційного суду Херсонської області від 9 липня 2014 року щодо відмови в задоволенні позову ОСОБА_6 скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.