Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Кузнєцова В.О.,

суддів: Кадєтової О.В., Мартинюка В.І.,

Мостової Г.І., Наумчука М.І.,

розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 20 вересня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Чернівецької області від 24 жовтня 2012 року,

У січні 2012 року ОСОБА_3 звернулася до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що вона перебувала з відповідачем у шлюбі з 24 серпня 1973 року по 11 грудня 2011 року. Під час шлюбу за спільні кошти вони придбали майно, яке оформлено на відповідача:

в 2001 році - квартиру АДРЕСА_1;

в 2003 році - гараж АДРЕСА_2;

в 2001 році - автомобіль «AUDI 100» червоного кольору, державний знак НОМЕР_1, № двигуна НОМЕР_3, № кузова НОМЕР_4;

в 2005 році - автомобіль «MERSEDES VITO» зеленого кольору, державний знак НОМЕР_5, № двигуна НОМЕР_6, № кузова НОМЕР_7.

Загальна вартість майна, придбаного під час шлюбу, складає 692 706 грн., на Ѕ частину вартості якого, тобто на суму 346 353 грн., вона має право за законом. Гараж і два транспортних засоби просила залишити у власності відповідача, Ѕ частину вартості яких стягнути з нього на її користь, як грошову компенсацію.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 20 вересня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Чернівецької області від 24 жовтня 2012 року, позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на:

1/2 частину квартири АДРЕСА_1, вартістю 267 295 грн.;

1/2 частину мікроавтобусу марки «Мерседес Бенц» модель Віто, 2003 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2, вартістю 42 695 грн.;

1/2 частину гаража АДРЕСА_2, вартістю 22 885 грн.

В іншій частині позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить змінити рішення, визнати за нею право власності на гараж АДРЕСА_2, вартістю 45 770 грн., посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи частково позов та визначаючи ідеальні частки сторін у спільному майні подружжя в розмірі Ѕ частини всього спільного майна, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив із того, що відповідач не дає згоди на стягнення з нього грошової компенсації та виділу йому при поділі майна гаража і автомобіля Мерседес.

Проте погодитися з такими висновками судів неможливо.

Судами встановлено, що сторони перебували в шлюбі з 24 серпня 1973 року по 16 грудня 2011 року. Під час шлюбу вони набули майно: квартиру АДРЕСА_1 вартістю 534 590 грн.; мікроавтобус марки MERSEDES модель VITO, 2003 року випуску реєстраційний номер НОМЕР_2 вартістю 85 390 грн.; гараж АДРЕСА_2 вартістю 45 770 грн.

Згідно зі ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

З матеріалів справи вбачається, що звертаючись до суду з позовною заявою про поділ майна ОСОБА_3 просила гараж та два транспортних засоби залишити у власності відповідача, а Ѕ частину їх вартості стягнути на її користь як грошову компенсацію належної їй частки в цьому майні.

Відповідно 71 СК України присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема, на жилий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України (435-15) . Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим з подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Таким чином, зі змісту ст. 71 СК України вбачається, що в даному випадку потрібна згода того з подружжя, якому така компенсація має бути присуджена, а не того, на кого може бути покладено обов'язок по її сплаті. Відповідно і грошова сума має вноситись тим із учасників спільної власності на майно, ким заявлено вимогу про залишення цього майна у його власності із сплатою іншим співвласникам грошової компенсації.

На зазначені положення закону суди уваги не звернули, неправильно витлумачили норму ст. 71 СК України та прийшли до помилкового висновку, що для стягнення грошової компенсації з відповідача потрібна згода ОСОБА_4, а не позивача.

Щодо висновку суду про відмову у позові в частині поділу автомобіля «AUDI 100» червоного кольору, державний знак НОМЕР_1, № двигуна НОМЕР_3, № кузова НОМЕР_4, з тих підстав, що автомобіль був відчужений, і позивач має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним, то він є помилковим, оскільки у випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при проведенні поділу.

Порушення судами при розгляді справи норм процесуального права (ст. ст. 10, 60, 179 ЦПК України) унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для її правильного вирішення, тому рішення судів першої та апеляційної інстанції не можуть вважатись законними і обґрунтованими та в силу ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м.Чернівці від 20 вересня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Чернівецької області від 24 жовтня 2012 року, скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.