Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Головуючого Колодійчука В.М.

Суддів: Висоцької В.С., Гримич М.К., Умнової О.В., Фаловської І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про звернення стягнення на предмет іпотеки, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на заочне рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 21 липня 2011 року, ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 24 вересня 2012 року, -

У березні 2011 року позивач ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом, в якому просив в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_6 за договором позики від 10 червня 2008 року у розмірі 149757 грн. звернути стягнення на предмет іпотеки - двохкімнатну квартиру АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_8 на праві приватної власності, шляхом її продажу ОСОБА_5 за початковою ціною 140 000 грн. із застосуванням процедури продажу, передбаченої ст.38 Закону України «Про іпотеку», а саме з правом укладення ОСОБА_5 від свого імені відповідного договору купівлі-продажу та його нотаріальним посвідченням та державною реєстрацією з іншою будь-якою особою-покупцем, з наданням ОСОБА_5 усіх повноважень продавця. Виселити ОСОБА_8 та ОСОБА_7 зі спірної квартири із зняттям їх з реєстраційного обліку; передати в примусовому порядку предмет іпотеки на зберігання ОСОБА_5 до його реалізації; надати ОСОБА_5 право отримати дублікат свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого виконавчим комітетом Чернігівської міської ради 3 січня 2007 року; надати ОСОБА_5 право отримати витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно в органах БТІ, а також в інших підприємствах та організаціях отримувати інші документи та вчиняти дії, необхідні для здійснення продажу предмета іпотеки та укладення відповідного договору купівлі-продажу.

Позов мотивований тим, що 10 червня 2008 року між позивачем та ОСОБА_6 був укладений договір позики, згідно умов якого останній отримав позику у розмірі 136 350 грн. строком повернення до 10 червня 2010 року. Разом з поверненням позики позичальник зобов'язався сплатити відсотки у сумі 28 407,40 грн. В рахунок забезпечення виконання зобов'язань за договором позики 10 червня 2008 року між позивачем та ОСОБА_8 був укладений договір іпотеки, відповідно до якого в іпотеку позивача передана двохкімнатну квартиру АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_8 на праві приватної власності. Заставна вартість, за згодою сторін, складає 140 000 грн. В порушення умов укладеного договору позичальник своїх зобов'язань не виконує, борг не погашає. Борг за позикою складає 121 350 грн. та 28407,40 грн. за відсотками. Вказані обставини, на думку позивача, є підставою для звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашенням боргу за договором позики із застосуванням процедури продажу, передбаченої ст.38 Закону України «Про іпотеку» та виселення відповідачів із спірної квартири.

Заочним рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 21 липня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 24 вересня 2012 року, вищевказаний позов задоволений частково. В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_6 за договором позики від 10 червня 2008 року в сумі 149 757 грн. звернуто стягнення на предмет іпотеки - двохкімнатну квартиру АДРЕСА_1, яка належить на праві власності ОСОБА_8, шляхом її продажу ОСОБА_5 за початковою ціною 140 000 грн. із застосуванням процедури продажу, передбаченої ст. 38 Закону України «Про іпотеку». У задоволенні іншої частини вимог відмовлено.

ОСОБА_6, не погоджуючись з даними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на невірне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить їх скасувати з направленням справи до місцевого суду на новий розгляд.

Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити, виходячи з наступного.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, частково задовольняючи позов про звернення стягнення на предмет іпотеки виходив з того, що в порушення умов договору та ст. 526 ЦК України ОСОБА_6 не виконував зобов'язання належним чином, внаслідок чого утворилась заборгованість в сумі 149 757 грн. Право ОСОБА_5, як іпотекодержателя, на звернення стягнення у випадку невиконання чи неналежного виконання позичальником зобов'язань, передбачено і договором іпотеки і Законом України «Про іпотеку» (898-15) . Визначена ст.35 Закону України «Про іпотеку» процедура письмового повідомлення з вимогою погасити борг була дотримана позивачем, на адресу позивачів направлені письмові вимоги про усунення порушень за основним зобов'язанням та повідомлення про порушення умов договору, якими відповідачів попереджено про можливе звернення стягнення на предмет іпотеки.

За таких обставин, суди дійшли висновку про обґрунтованість вимог позивача про звернення стягнення на предмет іпотеки.

З такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій погодитися не можна, оскільки вони зроблені судами без належного з'ясування дійсних обставин справи, прав та обов'язків сторін, оцінки наданих ними доказів, з огляду на наступне.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Таким вимогам закону судові рішення не відповідають.

При вирішенні спору про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має дати оцінку співмірності суми заборгованості за кредитом та вартості іпотечного майна, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав.

Оскільки вказане положення закону є оціночним, то суд має належним чином його мотивувати, співставити обставини зі змістом цього поняття, визначитись, чи не суперечить його застосування загальному змісту та призначенню права, яким урегульовано конкретні відносини (зокрема про право на першочергове задоволення вимог за рахунок предмета застави), та врахувати загальні засади цивільного законодавства - справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК).

Резолютивна частина рішення суду в разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки має відповідати вимогам як статті 39 Закону України «Про іпотеку», так і положенням пункту 4 частини першої статті 215 ЦПК. Зокрема, у ньому в обов'язковому порядку має зазначатись: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; спосіб реалізації предмета іпотеки - шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу шляхом надання права іпотекодержателю на продаж предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації (при цьому суд може зазначити, що початкова ціна встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій).

Суди попередніх інстанцій, ухвалюючи рішення, не встановили належним чином фактичних обставин справи, не перевірили загальний розмір вимог та всіх його складових, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки, не перевірили розрахунки суми боргу, заявленої позивачем до стягнення, та не навели доказів якими вони підтверджуються.

Судами не надано належної оцінки доводам відповідачів щодо виконання умов договору позики, сплати ними частини боргу та не перевірено доказів, на які вони посилаються, як на підставу своїх заперечень.

При розгляді даної справи судами попередніх інстанцій не встановлено в чому саме полягає порушення прав позивача та чи відповідає обраний ним спосіб захисту таких прав ст. 16 ЦК України, оскільки, як зазначали відповідачі в ході розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанцій, вони виконували умови договору, повертали запозичені кошти, не заперечують проти наявності боргу у певній частині та пропонували її погасити, на що позивач відмовляється.

Крім того, судами не перевірено та не надано належної оцінки доводам відповідачів щодо неправомірності включення до суми боргу відсотків у розмірі 28 407 грн.

Суди не дали належної оцінки зібраним у справі доказам, як кожному окремо, так і у їх сукупності. Висновки щодо оцінки доказів на предмет їх належності і допустимості не мотивували.

Зазначене вище свідчить про неповне встановлення судами, як першої, так і апеляційної інстанцій, фактичних обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, що в свою чергу призвело до поверхневого вирішення спору.

За таких обставин, ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій рішення не можуть вважатися законними і обґрунтованими, у зв'язку із чим, відповідно до ст. 338 ЦПК України їх слід скасувати з передачею справи до суду першої інстанції на новий розгляд.

Керуючись ст.ст. 335, 336, 338, 344, 345 ЦПК України, Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,-

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.

Заочне рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 21 липня 2011 року, ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 24 вересня 2012 року скасувати.

Справу передати до суду першої інстанції на новий розгляд.

Ухвала оскарженню не підлягає.