Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Кузнєцова В.О.,

суддів: Кадєтової О.В., Мостової Г.І.,

Мартинюка В.І., Наумчука М.І.,-

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання правочину недійсним за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 19 липня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 4 жовтня 2012 року,

У червні 2012 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання правочину недійсним.

В обґрунтування позову зазначала, що у липні 2009 року вона видала довіреність на ім'я свого сина, ОСОБА_5, якою уповноважила останнього продати належну їй на праві власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом квартиру АДРЕСА_1 у

м. Черкасах.

Посилаючись на те, що продаж квартири був обумовлений тяжким матеріальним становищем її та її чоловіка і вчинений на вкрай невигідних для них умовах, ОСОБА_3 просила визнати договір купівлі-продажу спірної квартири, укладений її сином, який представляв її інтереси, та відповідачем у справі, ОСОБА_4, недійсним на підставі ст. 233 ЦК України.

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 19 липня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 4 жовтня 2012 року, позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 22 серпня 2009 року між

ОСОБА_5, що діяв від імені ОСОБА_3, та ОСОБА_4 Визнано за ОСОБА_3 право власності на вказану квартиру та стягнуто з неї на користь ОСОБА_4 23 тис. грн.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 19 липня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 4 жовтня 2012 року скасувати, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права, та ухвалити у справі нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають з встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Ухвалені у справі судові рішення зазначеним вимогам не відповідають.

Судом установлено, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 22 березня 2007 року ОСОБА_3 є власницею двокімнатної квартири АДРЕСА_1.

Позивач 13 липня 2009 року видала довіреність на ім'я свого сина, ОСОБА_5, якою уповноважила останнього продати вказану вище квартиру.

ОСОБА_5, діючи від імені позивача, 22 серпня 2009 року уклав із

ОСОБА_4 договір купівлі-продажу спірної квартири, згідно з яким вартість такої квартири становила 23 тис. грн.

Ухвалюючи рішення та задовольняючи позовні вимоги, суд першої

інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивач та її чоловік на день укладення спірного договору тяжко хворіли, їх матеріальний стан був вкрай незадовільний, і це є тяжкою обставиною, що змусила зважитися на продаж нерухомого майна. Крім того, продаж квартири було вчинено за значно заниженою ціною.

Проте повністю погодитися з такими висновками судів не можна.

Згідно із ч. 3 ст. 10, ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій, сприяє здійсненню їх прав у випадках, встановлених цим Кодексом (ч. 4

ст. 10 ЦПК України).

Відповідно до вимог ст. 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнано судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

При визнанні такого правочину недійсним застосовуються наслідки, встановлені ст. 216 ЦК України. Сторона, яка скористалася тяжкою обставиною, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки і моральну шкоду, що завдані їй у зв'язку з вчиненням цього правочину.

Згідно із роз'ясненнями, наданими у постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 6 листопада 2009 року (v0009700-09) правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі ст. 233 ЦК України, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втрати житла, чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин

добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка

оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Заперечуючи проти позову, відповідач ОСОБА_4 зазначала про відсутність тяжких обставин у ОСОБА_3 на час продажу квартири, що позивач та її чоловік не страждають на тяжкі хвороби, мають достатній дохід, оскільки чоловік ОСОБА_6 має пільги та значну пенсію, ціну за квартиру визначав саме їх син, який діяв на підставі довіреності від імені матері, отже

вона ніяк не могла скористатися тяжкими обставинами при укладенні оскаржуваного договору купівлі-продажу квартири.

Визнаючи договір недійсним, суд першої інстанції не виконав вимоги, передбачені ст. ст. 10, 212- 214 ЦПК України щодо всебічного і повного з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Так суд не встановив дійсного матеріального становища позивача та її чоловіка.

Крім того, суд не навів та не зазначив належних доказів, що підтверджували б обґрунтованість позовних вимог, зокрема, щодо категоричного висновку про тяжкі хвороби ОСОБА_3 і її чоловіка; належним чином не визначився з дійсною вартістю спірної квартири й не з'ясував, ким було визначену ціну, за яку було продано квартиру.

Апеляційний суд помилок, яких припустився суд першої інстанції не усунув, залишив рішення суду першої інстанції без змін, що суперечить вимогам цивільного процесуального законодавства.

Невиконання судами попередніх інстанцій норм процесуального права унеможливило встановлення обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, що є підставою для скасування судових рішень і передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції, як передбачено ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 19 липня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 4 жовтня

2012 року скасувати.

Справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання правочину недійсним передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.