Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

головуючого Гвоздика П.О.,

суддів: Євтушенко О.І., Журавель В.І.,

Іваненко Ю.Г., Кафідової О.В.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, треті особи: орган опіки та піклування Котовської міської ради, служба у справах дітей Котовської районної державної адміністрації, Котовська міжрайонна прокуратура Одеської області, про позбавлення батьківських прав, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області від 15 червня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 19 жовтня 2012 року,

У травні 2012 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5, треті особи: орган опіки та піклування Котовської міської ради, служба у справах дітей Котовської районної державної адміністрації, Котовська міжрайонна прокуратура Одеської області, про позбавлення батьківських прав.

В обґрунтування позовних вимог позивачка вказувала, що перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем, від якого мають сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, який після розірвання шлюбу у серпні 2011 року залишився проживати з нею.

Посилаючись на те, що ОСОБА_5 не цікавиться станом здоров'я дитини, не спілкується з ним, не допомагає їй матеріально, має перед нею заборгованість з виплати аліментів, позивачка не має в Україні рідних та близьких щоб залишити малолітню дитину і працевлаштуватися, а тому бажає виїхати до своїх батьків у Республіку Молдову, однак відповідач не дає згоди на виїзд дитини за межі України, внаслідок чого вона змушена мешкати тимчасово у своїх знайомих і не має змоги створити малолітньому ОСОБА_6 належні умови, ОСОБА_4 просила суд позбавити ОСОБА_5 батьківських прав щодо малолітнього сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Рішенням Котовського міськрайонного суду Одеської області від 15 червня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 19 жовтня 2012 року, позов задоволено. Позбавлено ОСОБА_5 батьківських прав відносно його малолітнього сина ОСОБА_6; зобов'язано відділ державної реєстрації актів цивільного стану Котовського міськрайонного управління юстиції Одеської області внести у актовий запис про народження малолітнього ОСОБА_6 відмітку про позбавлення ОСОБА_5 батьківських прав та вирішено питання про судові витрати.

В обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_5 посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, в зв'язку з чим ставить питання про скасування судових рішень та ухвалення нового рішення про відмову в позові.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позов, місцевий суд, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що ОСОБА_5 своїх обов'язків щодо виховання та розвитку дитини не виконує, а тому на підставі п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України його слід позбавити батьківських прав.

Однак з таким висновком судів погодитись не можна.

Відповідно до чч. 1 і 2 ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст. 214 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Декларація прав дитини, проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року (995_384) , як принципове положення визначила, що дитина повинна зростати в умовах турботи.

Згідно із ст. 18 Конвенції про права дитини батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Відповідно до ч. 1 ст. 151 СК України батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини.

Статтею 153 СК України передбачено, що мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли це право обмежене законом.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 164 СК України батько може бути позбавлений судом батьківських прав, якщо він ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.

Пленум Верховного Суду України в пунктах 15 та 16 постанови від 30 березня 2007 року № 3 (v0003700-07) «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» роз'яснив, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно їх утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи.

Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов'язками.

Як убачається з матеріалів справи, відповідач, заперечуючи проти позову, крім іншого, посилався й на те, що ОСОБА_4 перешкоджає йому зустрічатися з дитиною, від виконання своїх батьківських обов'язків він не ухилявся, неодноразово намагався зустрічатись із сином, однак місце проживання сина йому не відоме; він позбавлений можливості спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні й утриманні через перешкоди, які чинить позивачка, з якою в нього склались неприязні стосунки.

Задовольняючи позов, суди не дослідили обставини, на які посилалася ОСОБА_4, не навели мотивів з яких вважали встановленою відсутність таких фактів, якими обґрунтовувалися заперечення ОСОБА_5, зокрема залишено поза увагою та не надано відповідної правової оцінки протоколу засідання міської комісії з питань захисту прав дитини виконкому Котовської міської ради, неодноразовим зверненням відповідача до відповідних органів за захистом своїх прав на виховання дитини, висновку комісії з питань захисту прав дитини про вирішення питання щодо участі ОСОБА_5 у вихованні його дитини ОСОБА_6, постанові про відмову в порушенні кримінальної справи, прийнятій за результатами розгляду заяви відповідача та наявності в провадженні суду позову ОСОБА_5 про усунення перешкод у вихованні та спілкуванні з дитиною.

Внаслідок чого не вказали, які безспірні докази свідчать про ухилення відповідача від виконання обов'язків щодо виховання дитини, у чому полягає винна поведінка ОСОБА_5 у свідомому нехтуванні своїми обов'язками, чи вживалися до нього заходи реагування за заявою позивачки в органи міліції, чи є незабезпечення необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, чи негативно це впливає на її фізичний розвиток як складову виховання.

При цьому, відмова ОСОБА_5 у наданні дозволу позивачці на виїзд дитини за кордон не свідчить про ухилення відповідача від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини та не є правовою підставою для позбавлення батьківських справ останнього, оскільки дозвіл на такий виїзд може бути наданий за рішенням суду.

Таким чином, на порушення ст. ст. 213, 214 ЦПК України суди не перевірили доводів сторін, не встановили всіх фактичних обставин справи, не навели в рішеннях достатніх обставин, які б свідчили про необхідність застосування до відповідача такого крайнього заходу впливу на нього як позбавлення батьківських прав, а тому ухвалені у справі судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, тому вони підлягають скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Також, вирішуючи спір при новому розгляді справи, судам необхідно звернути увагу на те, що участь прокурора у розгляді цивільних справ чітко регламентована процесуальним законом, і з'ясувати, чи може прокурор як третя особа брати участь у зазначеній справі.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області від 15 червня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 19 жовтня 2012 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.