6-34077св12 Про стягнення заборгованості за кредитним договором, за зустрічним позовом про визнання незаконною підвищення відсоткової ставки, та за позовом про припинення договору поруки - 20.02.2013 Прийняття

Суддів: Висоцької В.С., Гримич М.К., Умнової О.В., Фаловської І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра» до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за зустрічним позовом ОСОБА_5 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра» про визнання незаконною підвищення відсоткової ставки, за позовом ОСОБА_6 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра» про припинення договору поруки, за касаційними скаргами ОСОБА_5 в особі представника ОСОБА_7 на рішення апеляційного суду Чернігівської області від 17 липня 2012 року, додаткове рішення апеляційного суду Чернігівської області від 18 вересня 2012 року, та касаційною скаргою ОСОБА_6 в особі представника ОСОБА_8 на рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 22 травня 2012 року, рішення апеляційного суду Чернігівської області від 17 липня 2012 року, -

У березні 2012 року позивач ПАТ КБ «Надра» звернувся до суду з позовом, вимоги якого зменшив в ході розгляду справи та просив стягнути з ОСОБА_5, ОСОБА_6 в солідарному порядку на його користь заборгованість по кредитному договору у розмірі 69 514,04 грн.

Позов мотивований тим, що 26 січня 2007 року між банком та ОСОБА_5 був укладений кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 100 000 грн. зі сплатою 20% річних, строком користування кредитними коштами до 23 січня 2009 року. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_6 укладений договір поруки, згідно умов якого останній зобов'язався відповідати за зобов'язаннями ОСОБА_5 по кредитному договору. ОСОБА_5 належним чином не виконувала взятих на себе зобов'язань у зв'язку із чим виникла заборгованість, яку позивач просить стягнути з відповідачів в солідарному порядку, як із солідарних боржників.

У березні 2012 року ОСОБА_5 подала зустрічний позов, в якому просила визнати незаконним збільшення банком процентної ставки за користування кредитом за кредитним договором від 26 січня 2007 року. Посилалась на те, що банк самовільно підвищив відсотки за договором кредитної лінії, при цьому, її як сторону договору та споживача банківських послуг письмово щодо підвищення відсоткової ставки та інших змін в умовах договору не повідомляв.

У березні 2012 року ОСОБА_6 подав зустрічний позов про припинення договору поруки на підставі ч.1 ст. 559 ЦК України. В обґрунтування зустрічного позову зазначив, що банк в односторонньому порядку збільшив процентну ставку по кредиту, чим збільшив обсяг його відповідальності, як поручителя. Крім того, послався на те, що рішенням Бахмацького районного суду Чернігівської області заборгованість за кредитним договором була стягнута в примусовому порядку і на даний час рішення суду виконано в повному обсязі, тому у зв'язку із фактичним виконанням умов кредитного договору договір поруки є припиненим.

Рішенням Бахмацького районного суду Чернігівської області від 22 травня 2012 року у задоволенні вищевказаних позовів відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Чернігівської області від 17 липня 2012 року апеляційна скарга ОСОБА_6 відхилена. Апеляційна скарга ПАТ КБ «Надра» задоволена частково. Рішення місцевого суду в частині відмови у задоволенні позову ПАТ КБ «Надра» скасовано з ухваленням у цій частині нового рішення про часткове задоволення позовних вимог. Стягнуто з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на користь банку в солідарному порядку заборгованість за кредитним договором у розмірі 61 091,87 грн.

Додатковим рішенням апеляційного суду Чернігівської області від 18 вересня 2012 року стягнуто з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на користь ПАТ КБ «Надра» по 458,79 грн. з кожного, понесених у справі судових витрат.

Представник ОСОБА_5, не погоджуючись з даним рішенням суду апеляційної інстанції подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить його скасувати з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову банку. Також ОСОБА_5 подала касаційну скаргу на додаткове рішення апеляційного суду, в якій просить його скасувати та відмовити ПАТ КБ «Надра» у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення.

Представник ОСОБА_6, не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення апеляційного суду та змінити рішення місцевого суду, задовольнивши позов ОСОБА_6 про припинення договору поруки.

Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційних скарг, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційні скарги слід задовольнити частково, виходячи з наступного.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні основного позову виходив з того, що згідно з рішенням Бахмацького районного суду Чернігівської області від 19 травня 2010 року з ОСОБА_5, ОСОБА_6 в солідарному порядку на користь банку стягнуто борг за кредитним договором №36-05/09/МК/2007-980/004 в сумі 99238,75 грн., 992,38 грн. судового збору та 30 грн. витрат на ІТЗ, всього 100261,13 грн. Рішення набрало законної сили. Вказана заборгованість виникла станом на 4 серпня 2009 року та складалася з: 80 244,36 грн. залишок по простроченому тілу кредиту, 2674,81 грн. залишок по нарахованим відсоткам, 6745,23 грн. залишок по простроченим відсоткам, 9321,30 грн. пеня по кредиту, 253,05 грн. пеня по відсоткам. Станом на 4 травня 2012 року вказане рішення суду виконано, виконавче провадження закінчено у зв'язку із фактичним виконанням у повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Згідно висновків суду першої інстанції позивач ПАТ КБ «Надра» не довів наявність у ОСОБА_5 заборгованості в сумі 69514,04 грн., в порушення принципу змагальності сторін не надав суду обґрунтованого розрахунку про розмір заборгованості з 16 липня 2009 року по день звернення до суду.

Місцевий суд не прийняв до уваги посилання позивача ПАТ КБ «Надра» на те, що після винесення рішення суду у ОСОБА_5 по тілу кредиту утворилась заборгованість в сумі 9595,14 грн. в силу того, що зарахування коштів здійснювалось в порядку ст. 534 ЦК України, оскільки такі посилання спростовуються платіжними дорученнями та меморіальними ордерами, згідно із якими призначення платежів було стягнення за рішенням суду та оплата боргу за виконавчим листом. Суд першої інстанції звернув увагу на те, що закон містить вказівку на черговість погашення вимог за грошовими зобов'язаннями, зокрема, при виконанні рішень суду про стягнення сум кошти повинні направлятися на погашення кредиту та відсотків, що були встановлені на той період, а не на погашення платежів за новий період, після винесення судового рішення про стягнення сум.

Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку про неправильність нарахування банком одночасно пені та штрафу за порушення зобов'язання, оскільки відповідно до ч.1 ст. 546, ст. 549 ЦК України виконання зобов'язання забезпечується, зокрема неустойкою, яка визначається як пеня та штраф і є грошовою сумою або іншим майном, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов'язання (п.3 ч.1 ст. 611 ЦК України), тобто, за одне й теж порушення зобов'язання визначена подвійна відповідальність одного виду, що є не припустимим.

Відмовляючи ОСОБА_5 у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що останньою не доведено факту підвищення процентної ставки з боку банку. Визначаючи розмір заборгованості по кредитному договору банк помилково розрахував її виходячи із 40% річних, що було виправлено ним в повторно наданому розрахунку та узгоджується із заявою про зменшення позовних вимог.

ОСОБА_6 не надав доказів своєчасного виконання боржником ОСОБА_5 зобов'язань за кредитним договором, а доводи про те, що зобов'язання має бути обмежене строком дії кредитного договору - суперечать положенням ст.ст. 598, 599 ЦК України. За таких обставин місцевий суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення зустрічного позову ОСОБА_6

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову ПАТ КБ «Надра» з ухваленням у цій частині нового рішення про часткове задоволення позовних вимог виходив з того, що дія кредитного договору, укладеного між банком та ОСОБА_5 у встановленому порядку не припинена, заборгованість у розмірі 99238,75 грн., яка виникла внаслідок невиконання зобов'язань за договором стягнута судовим рішенням від 19 травня 2010 року. Вказаний борг відповідачами погашений в порядку примусового виконання рішення в січні 2012 року. З уточненого розрахунку, наданого на вимогу апеляційного суду вбачається, що загальна сума заборгованості відповідачів за кредитним договором за період з 16 липня 2009 року по 22 лютого 2012 року становить 61 091,87 грн., з яких: заборгованість по тілу кредиту - 8595,14 грн.; відсотки - 10600,62 грн., пеня за прострочення сплати кредиту - 10091,72 грн., пеня за прострочення сплати відсотків - 2328,66 грн., штраф за порушення умов кредитного договору - 9367,18 грн., індекс інфляції за період простроченої заборгованості - 19108,56 грн.

Виходячи із наведеного апеляційний суд дійшов висновку про необґрунтованість рішення місцевого суду та наявність правових підстав для задоволення позову банку в частині солідарного стягнення з відповідачів вказаної суми заборгованості по кредитному договору.

З такими висновками суду апеляційної інстанції повністю погодитися не можна, оскільки вони зроблені судом без належного з'ясування дійсних обставин справи, прав та обов'язків сторін, оцінки наданих ними доказів, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються ; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення суд апеляційної інстанції повинен з'ясувати: чи враховані судом першої інстанції при ухваленні рішення всі факти, що входять до предмета доказування; чи підтверджені обставини (факти), якими мотивовано рішення, належними й допустимими доказами та чи доведені вони; чи відповідають висновки суду встановленим фактам; чи дотримано та чи правильно застосовані норми матеріального й процесуального права.

У разі ухвалення нового рішення або зміни рішення суд апеляційної інстанції в мотивувальній частині рішення дає оцінку доказам, що наявні в матеріалах справи, а також новим доказам, якщо вони досліджувалися, в їх сукупності за правилами, встановленими статтею 212 ЦПК України.

Вказаним нормам рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Задовольняючи вимоги основного позову банку про стягнення з відповідачів заборгованості по кредитному договору в солідарному порядку апеляційний суд належним чином свої висновки не мотивував, констатував факт наявності заборгованості по кредитному договору, посилаючись на уточнений розрахунок, наданий банком в ході апеляційного розгляду справи, не мотивувавши необхідність його дослідження апеляційним судом. В силу положень ч.2 ст. 303 ЦПК України не зазначив в чому полягає поважність причин неподання такого доказу суду першої інстанції. При тому, що місцевий суд неодноразово направляв запити позивачу щодо надання відповідного уточненого розрахунку, а останній такого розрахунку не надавав.

Крім того, вказаний уточнений розрахунок апеляційним судом не перевірений, висновки місцевого суду щодо відсутності заборгованості по кредитному договору не спростовані. Рішення апеляційного суду не містить висновків та обґрунтувань щодо встановлення неправильного застосування місцевим судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права. Відсутнє посилання на норми матеріального права, на підставі яких задовольняється позов ПАТ КБ «Надра». Не надано належної оцінки тим обставинам, що кредитним договором передбачено термін його дії до 23 січня 2009 року. Не перевірено обґрунтованість нарахування банком відповідних коштів після вказаної дати та після винесення судового рішення про стягнення заборгованості і його виконання.

Апеляційним судом не перевірено доводів апеляційної скарги ОСОБА_6 щодо пропуску банком строку позовної давності для звернення до суду з вимогами про стягнення заборгованості по кредитному договору. Не перевірено доводів апеляційної скарги ОСОБА_6 щодо необґрунтованості рішення місцевого суду в частині відмови у задоволенні заявленого ним позову про визнання договору поруки припиненим.

Скасовуючи рішення місцевого суду, апеляційний суд належним чином свою позицію не мотивував, не спростував висновки суду першої інстанції. Посилаючись лише на уточнений розрахунок заборгованості по кредитному договору без урахування інших зібраних у справі доказів, їх оцінки на предмет належності та допустимості, дійшов до передчасного та необґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову банку про солідарне стягнення з відповідачів заборгованості по кредитному договору.

Зазначене вище свідчить про неповне встановлення судом апеляційної інстанції фактичних обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, неповноту перевірки законності і обґрунтованості рішення місцевого суду, порушення норм матеріального та процесуального права, що в свою чергу, призвело до поверхневого вирішення спору.

Апеляційний суд не з`ясував обставини, які мають значення для справи, свої висновки належним чином не мотивував, що є підставою для скасування постановленого ним рішення з направленням справи до цього ж суду на новий розгляд.

За таких обставин, ухвалене судом апеляційної інстанції рішення не може вважатися законними і обґрунтованими, у зв'язку із чим, відповідно до ст.ст. 336, 338 ЦПК України його слід скасувати з передачею справи на новий розгляд до цього ж суду.