Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого: Штелик С.П.,

суддів: Коротуна В.М., Дем'яносова М.В., Касьяна О.П., Попович О.В.,

розглянувши в судовому засіданні справу за заявою ОСОБА_1, зацікавлена особа - управління праці та соціального захисту населення м. Красний Лиман, про встановлення факту, що має юридичне значення, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Краснолиманського міського суду Донецької області від 06 серпня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 26 жовтня 2012 року,

У серпні 2012 року ОСОБА_1 звернулась до суду з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, обґрунтовуючи вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік ОСОБА_2, який брав участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС і на нього поширювалася дія Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (796-12) . Цим законом передбачено надання пільг для неповнолітніх дітей та дружини померлого у випадку, якщо встановлено причинний зв'язок між смертю чоловіка та захворюванням отриманим внаслідок виконання робіт по ліквідації аварії на ЧАЕС.

Ухвалою Краснолиманського міського суду Донецької області від

06 серпня 2012 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 26 жовтня 2012 року, у відкритті провадження у справі за вищевказаною заявою було відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати судові ухвали, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права і передати справу до суду першої інстанції для відкриття провадження у справі.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Проте постановлені у справі судові ухвали зазначеним вимогам закону не відповідають.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, місцевий суд, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив із того, що заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Проте з такими висновками судів погодитись не можна.

Згідно з положеннями статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

У п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 (v0005700-95) «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» роз'яснено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.

Як убачається з матеріалів справи, при зверненні до суду з указаною заявою ОСОБА_1 посилалась на те, що встановлення факту смерті її чоловіка ОСОБА_2 пов'язане з виконанням робіт по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС під час проходження військової служби.

Відповідно до ч. 1 п. 5 ч. 2 ст. 234 ЦПК України окреме провадження -

це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Заява підлягає залишенню без розгляду з роз'ясненням заінтересованій особі, що вона має право подати позов на загальних підставах, якщо існує спір про право.

Однак суд першої інстанції, відмовляючи у відкритті провадження у справі, зазначених обставин не врахував.

Апеляційний суд, залишаючи ухвалу районного суду без змін, на вказані порушення уваги не звернув.

Отже, доводи, наведені в касаційній скарзі, підлягають перевірці, оскільки судові процедури повинні бути справедливими (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), так як особа безпідставно не може бути позбавлена конституційного права на звернення до суду.

Ураховуючи викладене, оскаржувані ухвали судів підлягають скасуванню як такі, що постановлені з порушенням норм процесуального права, з передачею справи до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Керуючись статтями 336, 342 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Краснолиманського міського суду Донецької області від 06 серпня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 26 жовтня 2012 року скасувати, питання про відкриття провадження у справі передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.