Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий суддя: Вербицька О.В. Судді: Маринчак Н.Є. Цвіркун Ю.І. розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Реформ"

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 02.07.2016 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29.09.2016 р.

у справі № 810/609/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Реформ"

до Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

Товариство з обмеженою відповідальністю "Реформ" (далі - позивач, ТОВ "Реформ") звернулось до суду з позовом до Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (далі - відповідач, Вишгородська ОДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 02.07.2016 р. в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29.09.2016 р. постанову Київського окружного адміністративного суду від 02.07.2016 р. залишено без змін.

У касаційній скарзі ТОВ "Реформ", посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить постанову Київського окружного адміністративного суду від 02.07.2016 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29.09.2016 р. скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку про наступне.

Вишгородською ОДПІ проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2013 р. по 31.12.2014 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 р. по 31.12.2014 р., за результатами якої складено акт перевірки від 13.05.2015 № 940/22-00/37496722.

В акті перевірки зазначено порушення позивачем, зокрема: підпунктів 14.1.27, 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, пунктів 138.2, 138.4 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139,1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на 3 524 173,00 грн.; пункту 185.1 статі 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.6, 201.10, 201.11 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на 3 857 623,00 грн.

На підставі акта перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення: від 26.06.2015 № 0000842201, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 5786435,00 грн., у тому числі 3857623,00 грн. за основним платежем, 1928812,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафом); від 26.06.2015 № 0000832201, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 5286260,00 грн., у тому числі 3524173,00 грн. за основним платежем, 1762087,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафом).

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, та суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, виходили з того, що податкові повідомлення-рішення від 26.06.2015 р. № 0000842201 та від 26.06.2015 р. № 0000832201 прийняті Вишгородською ОДПІ обґрунтовано.

Суд касаційної інстанції не може погодитися з таким висновком судів попередніх інстанцій, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у січні 2014 року між позивачем (покупець) та ТОВ "ЛЕНД РОСС" (постачальник) укладено договір поставки від 15.01.2014 № 14012, згідно з яким постачальник зобов'язувався передати у власність позивача, а позивач зобов'язувався прийняти та оплатити товар (матеріали та запчастини для переобладнання автомобілів).

Крім того, між позивачем (замовник) та ТОВ "ЛЕНД РОСС" (виконавець) також було укладено договір від 15.01.2014 № 14013 про надання послуг, згідно з яким виконавець зобов'язувався надати, а позивач зобов'язувався прийняти та оплатити послуги, визначені у рахунках-фактурах.

01.08.2013 р. між позивачем (замовник) та ТОВ "ТК ФІОНА" (виконавець) укладено договір від № 13093 про надання охоронних послуг, згідно з яким виконавець зобов'язувався надати, а позивач зобов'язувався прийняти та оплатити послуги.

26.11.2013 р. між позивачем (покупець) та ТОВ "РИББУХМАРКЕТ" (постачальник) укладено договір купівлі-продажу № 112701-ЮЛ, згідно з яким постачальник зобов'язувався передати у власність позивача, а позивач зобов'язувався прийняти та оплатити товар, визначений в рахунку-фактурі та накладних.

Також між позивачем (покупець) та ТОВ "ЛЕЙТЕР ПЛЮС" (постачальник) укладено договір поставки від 17.02.2014 № 14023, згідно з яким постачальник зобов'язувався передати у власність позивача, а позивач зобов'язувався прийняти та оплатити товар (обладнання та запчастини для переобладнання автомобілів).

17.02.2014 р. між позивачем (замовник) та ТОВ "ЛЕЙТЕР ПЛЮС" (виконавець) укладено договір № 14028 про надання послуг, згідно з яким виконавець зобов'язувався надати, а позивач зобов'язувався прийняти та оплатити послуги, визначені у рахунках-фактурах.

У лютому 2014 року між позивачем (клієнт) та ТОВ "ЛЕЙТЕР ПЛЮС" (виконавець) також було укладено договір від 05.02.2014 № 14024 про надання юридичної допомоги, згідно з яким виконавець зобов'язувався надати, а позивач зобов'язувався отримати та оплатити юридичні послуги.

23.07.2014 р. між позивачем (покупець) та ТОВ "ІНКОМ СТРОЙ" (постачальник) укладено договір поставки № 14073, згідно з яким постачальник зобов'язувався передати у власність позивача, а позивач зобов'язувався прийняти та оплатити товар (обладнання та запчастини для переобладнання автомобілів).

У липні 2014 року між позивачем (замовник) та ТОВ "ІНКОМ СТРОЙ" (виконавець) укладено договір від 23.07.2014 № 14074 про надання послуг, згідно з яким виконавець зобов'язувався надати, а позивач зобов'язувався прийняти та оплатити послуги, визначені у рахунках-фактурах.

22.04.2013 р. між позивачем (покупець) та ТОВ "СІБОЛ" (продавець) укладено договір купівлі продажу № 13035, згідно з яким продавець зобов'язувався передати у власність позивача, а позивач зобов'язувався прийняти та оплатити товар (обладнання та запчастини для переобладнання автомобілів).

22.04.2013 між позивачем (замовник) та ТОВ "СІБОЛ" (виконавець) також було укладено договір № 13063 про надання послуг, згідно з яким виконавець зобов'язувався надати, а позивач зобов'язувався прийняти та оплатити послуги, визначені у рахунках-фактурах.

У серпні 2013 року між позивачем (замовник) та ТОВ "СІБОЛ" (виконавець) також було укладено договір від 01.08.2013 № 130901 про надання послуг, згідно з яким виконавець зобов'язувався надати, а позивач зобов'язувався отримати та оплатити послуги, зокрема: вологе прибирання офісних приміщень, адміністративного будинку (Київська область, Вишгородський район, с. Нові Петрівці, пров. 1-го Травня, буд. 25) та надання юридичних та клінінгових послуг.

19.02.2016 р. між позивачем (замовник) та ТОВ "ВЕРБЕНА-Н" (виконавець) був укладений договір № 13013 про надання послуг, згідно з яким виконавець зобов'язувався надати, а позивач зобов'язувався прийняти та оплатити послуги, визначені у рахунках-фактурах.

28.01.2013 р. між позивачем (покупець) та ТОВ "РІТОРНО" (продавець) укладено договір купівлі-продажу № 13004, згідно з яким постачальник зобов'язувався передати у власність позивача, а позивач зобов'язувався прийняти та оплатити товар, визначені у рахунках-фактурах (комплект електропроводки на авто).

У листопаді 2012 року між позивачем (замовник) та ТОВ "РІТОРНО" (виконавець) також був укладений договір від 23.11.2012 № 12109/1 про надання послуг, згідно з яким виконавець зобов'язувався надати, а позивач зобов'язувався прийняти та оплатити послуги, визначені у рахунках-фактурах.

01.12.2014 р. між позивачем (покупець) та ТОВ "НЕМПАРТ" (постачальник) укладено договір поставки від 01.12.2014 № 14172, згідно з яким постачальник зобов'язувався передати у власність позивача, а позивач зобов'язувався прийняти та оплатити товар (матеріали та запчастини для переобладнання автомобілів).

01.12.2014 між позивачем (замовник) та ТОВ "НЕМПАРТ" (виконавець) також був укладений договір № 141736 про надання послуг, згідно з яким виконавець зобов'язувався надати, а позивач зобов'язувався прийняти та оплатити послуги, визначені у рахунках-фактурах.

У січні 2014 року між позивачем (клієнт) та ТОВ "УКРАЇНА ВЕСТ ІМПОРТ" (виконавець) також був укладений договір від 08.01.2014 № 13185 про надання юридичних послуг, згідно з яким виконавець зобов'язувався надати, а позивач зобов'язувався отримати та оплатити надані послуги.

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 ПК України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності.

Згідно п.п.138.1.1 п.138.1 ст.138 цього ж Кодексу, витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Пунктом 138.2 ст. 138 ПК України, передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 цього ж Кодексу, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У відповідності до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

За змістом частини 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Відтак, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Судам, при вирішенні даної справи, слід звернути увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення операції.

Таким чином, для правильного вирішення даного спору необхідним є дослідження договорів, укладених позивачем, первинних документів, пов'язаних з їх виконанням, обставин, які б підтверджували рух активів у процесі здійснення господарських операцій позивача тощо.

З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що дослідженню судами підлягала перш за все реальність операцій позивача, добросовісність дій платника податків, яка полягала у відповідності вчинених ним дій господарській меті та досягненню економічних цілей.

Згідно з ч. 1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про неповне встановлення обставин справи та обумовлену цим неможливість надання належної юридичної оцінки всім обставинам у справі, у зв'язку з чим судові рішення підлягають скасуванню, а справа підлягає направленню на новий розгляд.

Під час нового судового розгляду справи судам необхідно врахувати викладене, повно та об'єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210, 214- 215, 220, 222, 229, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

1.Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Реформ" задовольнити частково.

2.Постанову Київського окружного адміністративного суду від 02.07.2016 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29.09.2016 р. скасувати.

3.Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

4.Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .