Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Гулька Б.І., Хопти С.Ф.,

Лесько А.О., Черненко В.А.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до приватного підприємства «Тернопільська фірма «Будівельник», третя особа: ОСОБА_4 про визнання майнового права, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Тернопільського міськрайонного суду від 07 червня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 09 серпня 2012 року,

У березні 2011 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ПП «Тернопільська фірма «Будівельник» про визнання майнового права на квартиру, посилаючись на те, що 16 січня 2006 року між ним та відповідачем було укладено договір про дольову участь у будівництві, за умовами якого виконавець - ПП «Тернопільська фірма «Будівельник» здійснював будівництво, а він фінансував згідно умов договору будівництво квартири АДРЕСА_1, площею 79,0 кв.м. Оскільки ним повністю оплачено вартість квартири та виконано умови договору, проте будинок, у якому знаходиться квартира, у визначений договором строк в експлуатацію не зданий, відповідач не передав йому квартиру у власність, просив визнати за ним майнові права на вищевказану квартиру.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 07 червня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 09 серпня 2012 року, позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано за ОСОБА_3 майнове право на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 Стягнуто із ПП "Тернопільська фірма "Будівельник" на користь ОСОБА_3 понесені судові витрати у сумі 45 грн. 50 коп.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати вказані судові рішення, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову у позові.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачу належить право власності на спірну квартиру, а майнове право є наслідком набуття права власності особи на майно, тому позов ОСОБА_3 підлягає задоволенню.

З такими висновками судів повністю погодитись не можна, оскільки ці висновки суперечать вимогам закону та не ґрунтуються на матеріалах справи.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

По справі установлено, що згідно договору від 16 січня 2006 року, укладеного між ПМП «Тернопільська фірма «Будівельник» та ОСОБА_3, виконавець ПП «Тернопільська фірма «Будівельник» веде будівництво та зобов'язується передати ОСОБА_3 квартиру після завершення будівництва, а ОСОБА_3 фінансує згідно умов договору будівництво двохкімнатної квартири АДРЕСА_1, проектною загальною площею 79,0 кв.м (а. с. 5-6).

Відповідно до п. п. 1.3-1.5 цього договору вартість вказаного об'єкта становить 47 400 доларів США. Планове закінчення будівництва та здачі об'єкта в експлуатацію 4 квартал 2007 року (а. с. 5).

Згідно п. 4.2 договору на момент підписання даного договору сторони здійснили повний розрахунок за цим договором (а. с. 5).

Відповідно до ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з ст. 317 ЦК України власникові належить права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 грудня 2011 року, яке набрало законної сили, визнано за ОСОБА_3 право власності на двохкімнатну квартиру за АДРЕСА_1 (а. с. 88-89).

Відповідно до Витягу про державну реєстрацію прав право власності на вказану квартиру зареєстровано за ОСОБА_3 (а. с. 90).

Згідно зі ст. 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» майновими правами, які можуть оцінюватися, визнаються будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відтак зазначена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликане поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Проте, суд першої інстанції, задовольняючи позов, на вищенаведені норми матеріального права уваги не звернув та не з'ясував, яким чином порушені майнові права позивача відповідачем та чи підлягають вони захисту обраним способом, оскільки за позивачем визнано та зареєстровано право власності на спірну квартиру.

Крім того, рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 травня 2011 року визнано за ОСОБА_4 майнове право на незавершену будівництвом двохкімнатну квартиру АДРЕСА_1 (а. с. 111-112). Даних про скасування зазначеного рішення матеріали справи не містять.

За таких обставин судова колегія приходить до висновку, що судами у порушення ст. 212- 214 ЦПК України, не встановлені та не перевірені обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судові рішення суду першої та апеляційної інстанції ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 333, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 07 червня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 09 серпня 2012 року, скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.