6-43103св12 Про стягнення заборгованості по заробітній платі та компенсації за невикористану відпустку та відшкодування моральної шкоди - 11.02.2013 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_5 до товариства з обмеженою відповідальністю «Догуш Аларко Єда», третя особа - керівник товариства з обмеженою відповідальністю «Догуш Аларко Єда», про стягнення заборгованості по заробітній платі та компенсації за невикористану відпустку та відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_5, подану представником ОСОБА_4, на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 22 червня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 26 вересня 2012 року,

У червні 2011 року ОСОБА_5 звернувся в суд із указаним позовом, посилаючись на те, що він працював у відповідача з 26 січня 2010 року по 18 квітня 2011 року. При його звільненні за угодою сторін, відповідач не провів з ним остаточного розрахунку, чим спричинив йому моральну шкоду. Просив стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі, середній заробіток за час затримки розрахунку, відшкодувати заподіяну моральну шкоду.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 22 червня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 26 вересня 2012 року, в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі, поданій представником, ОСОБА_5 просить скасувати судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судами встановлено, що ОСОБА_5 із 26 січня 2010 року по 18 квітня 2011 року перебував у трудових відносинах із ТОВ «Довгуш Аларко Єда».

Статтею 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Статтею 115 КЗпП України та ст. 24 Закону України «Про оплату праці» передбачено порядок за умови виплати заробітної плати.

Судами також установлено, що позивач отримував заробітну плату за виконану ним роботу, що підтверджується відомостями про отримання заробітної плати.

Доводи позивача про те, що між сторонами було укладено контракт, умовами якого передбачено виплату заробітної плати у розмірі не меншому 16 500 грн. неспроможні, оскільки позивачем у порушення вимог ст. ст. 10, 60 ЦПК України не надано доказів укладення такого контракту.

Таким чином висновки судів про відмову в задоволенні позову в частині стягнення заборгованості по заробітній платі є правильними та ґрунтуються на вимогах закону.

Однак, установивши, що при звільненні ОСОБА_5 виплату всіх сум, що належать йому підприємством не проведено, суди дійшли передчасного висновку про відсутність підстав для застосування ст. 117 КЗпП України.

Відповідно до ч. 1 ст. 166 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити про це працівника перед виплатою зазначених сум.

Частиною 1 ст. 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (ч. 2 ст. 117 КЗпП України).

Непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду (ст. 225 КЗпП України) починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку (п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 (v0013700-99) «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці»).

Таким чином, передбачений ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови виплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.

Відмовляючи в задоволенні позову в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суди виходили із того, що частина заробітної плати була сплачена, а частина заробітної плати депонована. Проте суди не врахували положення ст. 116 КЗпП України, що за будь-яких умов при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Разом із тим, судові рішення в частині вирішення позову про відшкодування моральної шкоди також підлягають скасування, оскільки вирішення вказаного питання пов'язане з вирішенням позову про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Отже, у порушення ст. ст. 212- 214 ЦПК України суди на зазначені вище положення закону та обставини справи уваги не звернули, належним чином не перевірили доводи позивача про невиплату відповідачем усіх сум належних йому при звільненні, не встановили за яких підстав частина заробітної плати не була сплачена позивачу, а депонована, та дійшли передчасного висновку про відсутність підстав для застосування ст. 117 КЗпП України

З огляду на викладене постановлені судами рішення в частині відмови в позові про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди не можна вважати законними та обґрунтованими, вони підлягають скасуванню в цій частині, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав передбачених ч. 3 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України

Касаційну скаргу ОСОБА_5, подану представником ОСОБА_4, задовольнити частково.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 22 червня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 26 вересня 2012 року в частині вирішення позову про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції. У решті судові рішення залишити без змін.