Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого: Сімоненко В.М.

суддів: Амеліна В.І., Гончара В.П.

Дербенцевої Т.П., Карпенко С.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про застосування наслідків порушення договору, стягнення процентів за договором позики, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 10 квітня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 28 травня 2012 року,

У березні 2012 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що між ним та ОСОБА_4 21 березня 2007 року укладено договір позики, за яким він передав у борг останньому грошові кошти у розмірі 14 000 грн строком до 21 березня 2008 року. 29 березня 2007 року він уклав договір позики з ОСОБА_5, за яким передав у борг останній грошові кошти у розмірі 14 000 грн, а 1 вересня 2007 року - у розмірі 2 700 грн, які остання зобов'язалася повернути на його першу вимогу, про що кожним з відповідачів складено відповідні розписки. Грошові кошти у строк, передбачений договорами, не повернуто. Рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 24 лютого 2012 року стягнуто з ОСОБА_4 на користь позивача борг за договором позики у розмірі 14 000 грн, а з ОСОБА_5 - 16 700 грн.

Просив стягнути з ОСОБА_4 за прострочення виконання грошового зобов'язання інфляційні втрати у розмірі 6 846 грн і три процента річних від простроченої суми - 1 684,60 грн та проценти за користування позикою 5 669,33грн; стягнути з ОСОБА_5 за прострочення виконання грошового зобов'язання у розмірі 6 846 грн, проценти за користування позикою у розмірі 5 638,61 грн та три проценти річних від простроченої суми - 1 675,40 грн.

Рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 10 квітня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 28 травня 2012 року, позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 три проценти річних від простроченої суми за період з 21 березня 2008 року по 24 лютого 2012 року у розмірі 1 230,40 грн та інфляційні втрати у розмірі 3 416 грн.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 три проценти річних від простроченої суми за період з 29 березня 2008 року по 24 лютого 2012 року у розмірі 1 220,80 грн та інфляційні втрати у розмірі 3 416 грн.

У іншій частині позову відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

У касаційній скарзі заявник просить скасувати рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 10 квітня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 28 травня 2012 року в частині вирішення позовних вимог щодо стягнення інфляційних втрат у зв'язку із ростом індексу споживчих цін (інфляції) та процентів за користуванням позикою і ухвалити у цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог, мотивуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

У іншій частині судові рішення попередніх інстанцій не оскаржені і підстав перевіряти їх законність і обґрунтованість у цій частині у суду касаційної інстанції немає.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судами встановлено, що 21 березня 2007 року ОСОБА_3 передав у позику ОСОБА_4 грошові кошти у розмірі 14 000 грн строком до 21 березня 2008 року.

29 березня 2007 року ОСОБА_3 передав у позику ОСОБА_5 грошові кошти у розмірі 14 000 грн, а 1 вересня 2007 року у розмір 2 700 грн, які остання зобов'язалася повернути на його першу вимогу.

Рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 24 лютого 2012 року стягнуто з ОСОБА_4 на користь позивача борг за договором позики у розмірі 14 000 грн, а з ОСОБА_5 - 16 700 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він відповідно до ст. 625 ЦК України зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Задовольняючи частково позов у частині стягнення інфляційних втрат у зв'язку із ростом індексу споживчих цін (інфляції), суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідачі взяті на себе зобов'язання не виконали, тому позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат є обґрунтованими і такими, що підлягають частковому задоволенню за період з 21 березня 2008 року по 24 лютого 2012 року.

Такі висновки відповідають фактичним обставинам справи, встановленим судами, правам та зобов'язанням сторін, що випливають із спірних правовідносин, ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права і доводами касаційної скарги про необхідність урахування знецінення валюти, не спростовані, оскільки індекс інфляції, розрахований Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення процентів за користування позикою, передбачених ст. 1048 ЦК України, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з необґрунтованості в цій частині позовних вимог, оскільки сторонами за договорами позики сплата процентів за користування позикою не встановлена і відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України він становить три відсотки річних від простроченої суми.

Проте з такими висновками судів попередніх інстанцій погодитись не можна.

Відповідно до ч. 1 ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно із вимогами ст. 214 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам судові рішення попередніх інстанцій у цій частині не відповідають.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ.

Позивачем заявлені вимоги про стягнення як інфляційних втрат та трьох процентів річних від простроченої суми на підставі ст. 625 ЦК України, так і процентів на рівні облікової ставки НБУ відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України за користування позиками.

Суд першої інстанції безпідставно ототожнив проценти, передбачені ст. 625 ЦК України та ст. 1048 ЦК України, і помилково відмовив у стягненні процентів за користування позикою, право кредитора на які передбачено ч. 2 ст. 1048 ЦК України.

Суд апеляційної інстанції на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права уваги не звернув, у порушення вимог ст. 303 ЦПК України доводів апеляційної скарги у повній мірі не перевірив і помилково залишив рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог щодо стягнення процентів за користування позикою без змін.

Ураховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що ухвалені судові рішення в частині вирішення позовних вимог щодо стягнення процентів за користування позикою не можна вважати законними й обґрунтованими відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України.

Оскільки допущені судами порушення норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного її вирішення, судові рішення в частині вирішення позовних вимог щодо стягнення процентів за користування позикою підлягають скасуванню з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до вимог ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 10 квітня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 28 травня 2012 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення процентів за користування позикою скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 10 квітня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 28 травня 2012 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення інфляційних втрат залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.