Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

головуючого Гвоздика П.О., суддів: Горелкіної Н.А., Євтушенко О.І.,Завгородньої І.М., Ситнік О.М.,-розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, треті особи: Друга Сумська державна нотаріальна контора, ОСОБА_11, про визнання недійсними довіреності та договору довічного утримання за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Сумської області від 19 липня 2012 року,

У травні 2009 року ОСОБА_6 звернувся до суду в порядку ст.ст. 229, 744, 757 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) до ОСОБА_9 та ОСОБА_12, а в подальшому після смерті останньої і до її спадкоємців: ОСОБА_7 і ОСОБА_8 з указаним позовом. В обгрунтування своїх вимог позивач зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_13, після чого він дізнався про укладення 29 вересня 2005 року ОСОБА_9, яка діяла на підставі довіреності від 12 серпня 2005 року від імені ОСОБА_13, з ОСОБА_12 договору довічного утримання, за яким у власність останньої передано 34/100 частини житлового будинку по АДРЕСА_1.

Посилаючись на невідповідність указаних правочинів вимогам закону, позивач просив визнати їх недійсними.

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Сум від 20 червня 2012 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Сумської області від 19 липня 2012 року вказане рішення суду першої інстанції скасовано й ухвалено нове рішення про задоволення позовних вимог. Постановлено визнати недійсними: довіреність від 12 серпня 2005 року, посвідчену державним нотаріусом Другої Сумської державної нотаріальної контори Лермонтовою Н.М., за якою ОСОБА_13 уповноважила ОСОБА_9 оформити договір довічного утримання на належний їй житловий будинок із надвірними господарськими та побутовими будівлями по АДРЕСА_1; договір довічного утримання від 29 вересня 2005 року, укладений ОСОБА_9 на підставі довіреності від імені ОСОБА_13 з ОСОБА_12, посвідчений державним нотаріусом Другої Сумської державної нотаріальної контори Лермонтовою Н.М., реєстровий номер 3-1277. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_7 просить скасувати рішення апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що відчужувач ОСОБА_13 на час складання довіреності хоча і була хворою жінкою, але її волевиявлення на складання довіреності для подальшого укладення договору між нею і ОСОБА_12 відповідало її внутрішній волі та було спрямоване на реальне настання правових наслідків.

Скасовуючи рішення місцевого суду й ухвалюючи нове рішення про задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив із того, що відповідно до абз. 3 п. 16 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (в редакції, чинній станом на 12 серпня 2005 року), якщо фізична особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальних дій, неписемна або сліпа, нотаріус повинен прочитати їй текст документа, про що на документі робиться відповідна відмітка. Оскільки у довіреності про уповноваження ОСОБА_9 на оформлення від імені ОСОБА_13 договору довічного утримання з ОСОБА_12 відсутня відмітка з приводу виконання нотаріусом вказаних вище вимог Інструкції, то ця довіреність та укладений на її підставі договір довічного утримання в силу положень ч.ч. 1, 3 ст. 203, ч.ч. 1,3 ст. 215 ЦК України є недійсними, у зв'язку з невідповідністю їх даному акту цивільного законодавства і відсутністю допустимих засобів доказування того, що волевиявлення ОСОБА_13 було вільним і відповідало її внутрішній волі.

Проте з такими висновками апеляційного суду погодитися не можна.

Відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст. ст. 57- 60 ЦПК України.

Згідно зі ст. 744 ЦК України за договором довічного утримання одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

Договір довічного утримання (догляду) укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню. Договір довічного утримання (догляду), за яким передається набувачеві у власність нерухоме майно, підлягає державній реєстрації (ст. 745 ЦК України).

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в постанові від 28 квітня 1978 року № 3 (v0003700-78) «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними», угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочин - це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги до правочинів. Зокрема, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати внутрішній волі, а правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Їх невиконання є підставою для визнання правочинів недійсними.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (ч. 1 ст. 216 ЦК України).

Судом установлено, що між ОСОБА_13 та ОСОБА_12 29 вересня 2005 року був укладений договір довічного утримання (догляду), який посвідчений державним нотаріусом Другої Сумської державної нотаріальної контори Лєрмонтовою Н.М. Від імені ОСОБА_13 діяла згідно з довіреністю ОСОБА_9 (а.с. 5).

На підставі цього договору ОСОБА_13 передала у власність ОСОБА_12 належні їй 34/100 частини житлового будинку з відповідною частиною надвірних, господарчих та побутових будівель, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, а ОСОБА_12 зобов'язана довічно та повністю утримувати (доглядати) ОСОБА_13, забезпечувати її продуктами харчування, одягом та необхідною допомогою і зберігати в її довічному безкоштовному користуванні з правом довічного безкоштовного проживання 34/100 частини житлового будинку з відповідною частиною надвірних господарчих та побутових будівель, а також матеріально забезпечувати в сумі 150 гривень щомісячно.

Відповідно до довіреності від 12 серпня 2005 року ОСОБА_13 уповноважила ОСОБА_9 оформити договір довічного утримання на належний їй житловий будинок з надвірними господарчими та побутовими будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 з ОСОБА_12 При цьому висловила бажання, щоб в її безкоштовному довічному користуванні залишився весь житловий будинок. Сума матеріального забезпечення - 150 (сто п'ятдесят) гривень на місяць. Довіреність була підписана ОСОБА_13 в присутності державного нотаріуса Другої Сумської державної нотаріальної контори Н.М. Лермонтовою Н.М., в зв'язку з хворобою на дому за адресою: АДРЕСА_2 та нею посвідчена (а.с. 123).

Як убачається з тексту зазначеної довіреності, вона підписана ОСОБА_13 власноручно.

Згідно свідоцтва про смерть ОСОБА_13 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.7).

ОСОБА_12 померла ІНФОРМАЦІЯ_2. За життя вона склала заповіт від 25 червня 2010 року на користь ОСОБА_8 (а.с.77, 78).

Крім того, судом установлено, що волевиявлення ОСОБА_13 на складання довіреності для подальшого укладення договору довічного утримання між нею і ОСОБА_12 відповідало її внутрішній волі та було спрямоване на реальне настання правових наслідків.

Згідно ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, повно та всебічно з'ясувавши обставини справи, дослідивши надані сторонами докази, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, а апеляційний суд, перевіряючи в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції, у порушення вимог чинного процесуального та матеріального законодавства України дійшов помилкового висновку про необхідність скасування законного й обґрунтованого судового рішення та ухвалення нового рішення про задоволення вимог.

За таких обставин рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з підстав, передбачених ст. 339 ЦПК України, із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити.

Рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Сумської області від 19 липня 2012 року скасувати, рішення Ковпаківського районного суду м. Сум від 20 червня 2012 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.