Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя Голяшкін О.В. (доповідач),

судді Донець О.Є.,

Мороз В.Ф.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Восток-Руда" на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 січня 2014 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02 липня 2015 року у справі за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Восток-Руда" про стягнення заборгованості зі сплати адміністративно-господарських санкцій, -

У жовтні 2013 року Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Восток-Руда", в якому просило стягнути адміністративно-господарські санкцій за не зайняті робочі місця, призначені для працевлаштування інвалідів, у сумі 1104674,70 грн. та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 42197,63 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що відповідачем, в порушення вимог Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) , не виконано нормативу робочих місць з працевлаштування інвалідів.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 січня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02 липня 2015 року, позов задоволено повністю.

При винесенні рішень суди першої та апеляційної інстанцій виходили із обґрунтованості вимог щодо стягнення передбачених ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" адміністративно-господарських санкцій з відповідача, який не виконав у 2012 році норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів та не вжив усіх необхідних заходів для їх працевлаштування.

Не погоджуючись із вказаними рішеннями, Товариство з обмеженою відповідальністю "Восток-Руда" звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення норм матеріального права, просить судові рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким залишити адміністративний позов без розгляду.

У касаційній скарзі скаржник зазначає про відсутність підстав для притягнення підприємства до адміністративно-господарської відповідальності, оскільки ТОВ "Восток-Руда" не порушувало положень ст.ст. 19 та 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", вживало усіх залежних від нього заходів для виконання нормативу з працевлаштування інвалідів.

Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів у поданих запереченнях просить залишити касаційну скаргу без задоволення, судові рішення - в силі.

Заслухавши доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

У відповідності зі ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Частиною 1 ст.20 цього Закону встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк (ч.2 ст.20 Закону).

Відповідно до наданого відповідачем Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2012 рік за формою 10-ПІ середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу Товариства з обмеженою відповідальністю "Восток-Руда" у 2012 році становила 1085 осіб, з них середньооблікова чисельність інвалідів - штатних працівників у підприємства - 13 осіб, чисельність інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, встановленого ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", становила 13 осіб.

23 жовтня 2013 року позивачем здійснено позапланову невиїзну перевірку правильності розрахунків в звіті про зайнятість та працевлаштування інвалідів ТОВ "Восток-Руда", за результатами якої складено акт від 23 жовтня 2013 року № 135.

Перевіркою встановлено, що відповідачем невірно розраховано норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів, оскільки ТОВ "Восток-Руда" у своєму звіті форми №10-ПІ про зайнятість та працевлаштування інвалідів на 2012 рік зазначив кількість штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст.19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" - 13 осіб, замість 43 особи.

Діючим законодавством встановлюється обов'язковий для підприємств норматив робочих місць, призначених для забезпечення працевлаштування інвалідів, а також передбачається сплата підприємствами адміністративно-господарських санкцій у разі порушення встановлених нормативів щодо створення робочих місць для інвалідів.

При цьому, адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України (254к/96-ВР) , Податковим кодексом України (2755-17) , а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.

Відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Відповідно до ч.1 ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Згідно ч.3 ст.18 Закону підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За змістом ст.18-1 Закону пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості.

Отже, обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування.

При цьому, відповідно до ч.4 ст. 20 Закону України "Про зайнятість населення" підприємства зобов'язані щомісячно подавати центрам зайнятості за місцем їх реєстрації адміністративні дані у повному обсязі про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач звіти форми 3-ПН про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів до Жовтоводського міського центру зайнятості подавав лише в березні, травні, червні, липні та листопаді 2012 року.

Таким чином, відповідачем не було виконано у повному обсязі обов'язок по інформуванню щодо утворення (пристосування) робочих місць та наявності вакансій для працевлаштування інвалідів. Тобто, відповідач не вжив необхідних заходів, передбачених законодавством, чинним на момент виникнення спірних відносин, щодо недопущення правопорушення у сфері господарювання.

Враховуючи викладене, у зв'язку з невиконанням відповідачем нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2012 році, вимоги позивача щодо стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", та пені за порушення терміну сплати адміністративно-господарських санкцій, є обґрунтованими та правомірно задоволені судами попередніх інстанцій.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 09 липня 2013 року у справі № 21-200а13, від 19 листопада 2013 року у справі № 21-397а13 та від 28 січня 2014 року у справі № 21-476а13.

Доводи касаційної скарги встановлених обставин справи та висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ч.1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Восток-Руда" залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 січня 2014 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02 липня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, передбачених ст.ст. 237 - 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.