Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого: Сімоненко В.М.

суддів: Амеліна В.І., Гончара В.П.

Карпенко С.О., Олійник А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про відшкодування майнової та моральної шкоди та за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про відшкодування майнової шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Донецької області від 22 травня 2012 року,

У жовтні 2011 року ОСОБА_3 звернулась до суду із зазначеним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що їй на праві власності належить автомобіль «ВАЗ 21099», держаний номер НОМЕР_1. 8 квітня 2011 року вона передала зазначений автомобіль на зберігання автостоянці по АДРЕСА_1, власником якої є фізична особа-підприємець ОСОБА_5 9 квітня 2011 року о 1 год15 хв у підкапотному просторі автомобіля «Chevrolet Lacetti», державний номер НОМЕР_2, що стояв поруч і який належить ОСОБА_4, сталась пожежа, у результаті якої її автомобіль знищено. Просила стягнути з відповідачів солідарно майнову шкоду в розмірі 31 774 грн та 10 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом про відшкодування майнової шкоди, мотивуючи свої вимоги тим, що йому на праві власності належить автомобіль «Chevrolet Lacetti», державний номер НОМЕР_2, який був технічно справним. 8 квітня 2011 року він передав зазначений автомобіль на зберігання автостоянці по АДРЕСА_1, власником якої є фізична особа-підприємець ОСОБА_5 9 квітня 2011 року о 1 год15 хв на автостоянці виникла пожежа, у результаті якої знищено його автомобіль. Відповідно до акта про пожежу від 9 квітня 2011 року місцем виникнення останньої став підкапотний простір належного йому автомобіля, а найбільш вірогідною причиною пожежі - коротке замикання електрообладнання. Просив стягнути з відповідача як зберігача майнову шкоду в розмірі 86 600 грн.

Рішенням Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 6 березня 2012 року позови ОСОБА_3 і ОСОБА_4 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 майнову шкоду в розмірі 31 774 грн.

Зобов'язано ОСОБА_3 передати ОСОБА_5 автомобіль «ВАЗ 21099», державний номер НОМЕР_1, після відшкодування останнім майнової шкоди.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 майнову шкоду у розмірі 86 600 грн.

Зобов'язано ОСОБА_4 передати ОСОБА_5 автомобіль «Chevrolet Lacetti», державний номер НОМЕР_2, після відшкодування останнім майнової шкоди.

У задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_3 і ОСОБА_4 відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Донецької області від 22 травня 2012 року рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 6 березня 2012 року у частині відшкодування майнової шкоди та зобов'язання ОСОБА_3 і ОСОБА_4 передати пошкоджені автомобілі ОСОБА_5 скасовано, ухвалено у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовів.

У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду Донецької області від 22 травня 2012 року у частині вирішення її позовних вимог щодо відшкодування майнової шкоди і залишити у цій частині в силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судом апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

У іншій частині рішення суду апеляційної інстанції не оскаржено.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Задовольняючи позов ОСОБА_3 у частині відшкодування майнової шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що пошкодження автомобіля «ВАЗ 21099», який належить ОСОБА_3, відбулося під час його зберігання на автостоянці, власником якої є фізична особа-підприємець ОСОБА_5, унаслідок пожежі. Оскільки вину власника автомобіля «Chevrolet Lacetti» у виникненні пожежі суд не встановив, майнову шкоду стягнуто з власника автостоянки.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову ОСОБА_3 про відшкодування майнової шкоди і ухвалюючи у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову, виходив з того, що позивач не надав належних доказів укладення з ОСОБА_5 договору зберігання транспортного засобу на автостоянці.

Проте, скориставшись своїм правом, передбаченим п. 2 ч.1 ст. 307 ЦПК України, суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції й ухвалив нове рішення з порушенням ст. ст. 213, 214, 303, 304, 316 ЦПК України.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Судами встановлено, що ОСОБА_5 здійснює зберігання транспортних засобів як суб'єкт підприємницької діяльності, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серія № НОМЕР_3, виданим 3 серпня 1998 року виконавчим комітетом Слов'янської міської ради Донецької області.

Рішенням виконкому Слов'янської міської ради Донецької області від 21 листопада 2001 року ОСОБА_5 у користування строком на 10 років виділена земельна ділянка площею 0,1341 га для розміщення торгового павільйону та автостоянки по АДРЕСА_1, про що укладений договір на право тимчасового користування землею.

Управлінням Міністерства надзвичайних ситуацій в м. Слов'янську ГУ МНС України в Донецькій області ОСОБА_5 надано дозвіл № 162 на початок роботи автостоянки по АДРЕСА_1

Зазначена стоянка обладнана схемою руху транспортних засобів, нумерацією місць, на проїзній частині автостоянки нанесені необхідні показники й нумерація місць, що відповідає вимогам Правил зберігання транспортних засобів на автостоянках, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 115 від 22 січня 1996 року (115-96-п) .

ОСОБА_3 на праві власності належить автомобіль «ВАЗ 21099», держаний номер НОМЕР_1, а ОСОБА_4 - автомобіль «Chevrolet Lacetti», державний номер НОМЕР_2.

8 квітня 2011 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 поставили зазначені автомобілі на автостоянці по АДРЕСА_1, власником якої є фізична особа-підприємець ОСОБА_5

З акта про пожежу від 9 квітня 2011 року та висновку спеціалістів в області пожежної безпеки від 13 квітня 2011 року суд апеляційної інстанції встановив, що ймовірною причиною пожежі стало коротке замикання електропроводки у підкапотному просторі автомобіля «Chevrolet Lacetti», державний номер НОМЕР_2, що належить ОСОБА_4

Відповідно до доповнення до акта про пожежу від 9 квітня 2011 року пожежею знищений автомобіль «ВАЗ 21099», держаний номер НОМЕР_1, що належить ОСОБА_3 (прямий збиток становить 32 000 грн) і автомобіль «Chevrolet Lacetti», державний номер НОМЕР_2, що належить ОСОБА_4 (прямий збиток становить 140 000 грн).

Як убачається з висновку автотоварознавчого дослідження № 344 від 1 серпня 2011 року, ринкова вартість автомобіля «ВАЗ 21099», держаний номер НОМЕР_1, що належить ОСОБА_3, становить 31 774 грн.

Відмовляючи ОСОБА_3 у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що нею у належній формі договору зберігання автотранспортних засобів з ОСОБА_5 укладено не було.

За положеннями ст. ст. 936, 937, 977 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Договір зберігання між фізичною та юридичною особою укладається у письмовій формі. Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.

Згідно з п. п. 10-12, 15 Правил зберігання транспортних засобів на автостоянках, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 року № 115 (115-96-п) , здавання транспортного засобу на автостоянку провадиться власником, а також особою, яка має оформлене відповідно до законодавства доручення на право користування (або) розпоряджання даним транспортним засобом. Під час здавання транспортного засобу на автостоянку його володілець зобов'язаний пред'явити черговому приймальнику документи, що посвідчують його особу, та реєстраційні документи на транспортний засіб. Під час оформлення приймання на зберігання черговий приймальник вносить необхідні дані про володільця транспортного засобу і транспортний засіб до відповідного журналу обліку транспортних засобів і розписується в ньому. Плата за зберігання транспортних засобів на автостоянках та інші супутні послуги справляється за тарифами, встановленими відповідно до законодавства, з видачею квитанції чи касового чека.

За п. п. 21, 23 Правил транспортний засіб видається з автостоянки після здавання черговому приймальнику перепустки у разі його довготермінового зберігання чи пред'явлення квитанції (касового чека) про оплату - у разі тимчасового зберігання та після того, як одержувач розпишеться в журналі обліку щоденного та одноразового заїзду і виїзду транспортних засобів. Наступна постановка транспортного засобу на зберігання посвідчується відміткою і розписом чергового приймальника в цьому журналі. При цьому перепустка чи квитанція (касовий чек) повертається володільцеві транспортного засобу. У разі втрати перепустки чи квитанції (касового чека) транспортний засіб видається володільцеві на підставі його письмової заяви та документів, які посвідчують його особу і підтверджують права на приналежність транспортного засобу. Відомості про пред'явлені документи заносяться до журналу обліку транспортних засобів.

ОСОБА_5 ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції не заперечував щодо прийняття ним на зберігання транспортних засобів ОСОБА_3 і ОСОБА_4

В обґрунтування рішення про наявність між сторонами договірних зобов'язань по зберіганню автомобіля на автостоянці відповідача, суд першої інстанції послався на запис у журналі автостоянки про прийняття 8 квітня 2011 року на зберігання автомобіля ОСОБА_3 та поясненнями свідків.

У відповідності до вимог ст. ст. 10, 60, 213- 214 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень, підтверджених доказами дослідженими у судовому засіданні.

Відповідно до вимог ст. ст. 208, 218, 936, 977 ЦК України недодержання сторонами письмової форми угоди не позбавляє їх права у разі виникнення спору доводити наявність останньої іншими засобами доказування, до яких, зокрема, потрібно віднести письмові докази (розписки, чеки, платіжні доручення та ін.).

Наведене свідчить, що проста письмова форма договору зберігання в залежності від речі, що передається на зберігання, та виду діяльності зберігача, може мати вигляд квитанції, чеку, чи іншого документу, яким є і журнал.

Суд апеляційної інстанції у порушення ст.ст. 212- 214 ЦПК України не оцінив, чому такий доказ у сукупності з іншими доказами, наданими ОСОБА_3, не вказав, чому він не може свідчити про наявність договірних відносин щодо зберігання автомобіля, та не врахував, що сама по собі відсутність безпосередньо в особи, яка здала автомобіль на зберігання, передбачених ч. 2 ст. 977 ЦК України платіжних документів, не свідчить про те, що автомобіль не перебував на автостоянці та не був переданий на зберігання, якщо сукупність інших фактів і обставин може підтверджувати цей факт.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_3 в частині відшкодування майнової шкоди, суд апеляційної інстанції у порушення вимог ст. 303 ЦПК України зазначені положення закону не врахував, встановлених у справі судом першої інстанції обставин не перевірив, наявні у справі та досліджені судом першої інстанції докази не дослідив та дійшов передчасного висновку про відсутність між сторонами договірних відносин.

З рішенням суду першої інстанції колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ погодитись також не може.

Відповідно до п. 27 Правил зберігання транспортних засобів, затверджених постановою Кабінету міністрів України від 22 січня 1996 року № 115 (115-96-п) , автостоянки гарантують схоронність транспортних засобів, прийнятих на зберігання згідно з цими Правилами, а у разі їх зникнення, розкомплектованості чи пошкодження під час зберігання несуть відповідальність у встановленому законодавством порядку.

Згідно з ч. 2 ст. 950 ЦК України професійний зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі, якщо не доведе, що це сталося внаслідок непереборної сили, або через такі властивості речі, про які зберігач, приймаючи її на зберігання, не знав і не міг знати, або внаслідок умислу чи грубої необережності поклажодавця.

Суд першої інстанції установивши, що ОСОБА_3 і ОСОБА_4 передали належні їм транспортні засоби на зберігання ОСОБА_5 і між ними виникли правовідносини, що випливають з договору зберіганння, поклав обов'язок з відшкодування майнової шкоди на ОСОБА_5, не встановивши належним чином причини знищення належного ОСОБА_3 автомобіля.

Оскільки допущені судами порушення норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного її вирішення, судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до вимог ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Донецької області від 22 травня 2012 року та рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 6 березня 2012 року у частині вирішення первісного позову про стягнення майнової шкоди скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.