Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого: Луспеника Д.Д.

суддів: Диби В.Г., Лесько А.О., Хопти С.Ф., Черненко В.А.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Чернівецької міської ради про визнання незаконним (недійсним) рішення органу місцевого самоврядування та зобов'язання вчинити дії за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 11 травня 2012 року та рішення апеляційного суду Чернівецької області від 4 липня 2012 року,

У лютому 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, в якому просив визнати незаконним пункт 19 рішення 18 сесії Чернівецької міської ради VI скликання № 368 від 29 грудня 2011 року, яким йому відмовлено у наданні в оренду земельної ділянки площею 0,3093 га по АДРЕСА_1 визнати його право на отримання в оренду вищевказаної земельної ділянки; зобов'язати Чернівецьку міську раду розглянути на першій, після набрання законної сили судовим рішенням по цій справі, сесії міської ради повторно питання про надання йому у оренду земельної ділянки площею 0,3093 га по АДРЕСА_1 для обслуговування споруд, які у комплексі використовуються як відкрита автостоянка.

Свої вимоги мотивував тим, що рішенням 18 сесії Чернівецької міської ради VI скликання № 368 від 29 грудня 2011 року, йому відмовлено у наданні в оренду земельної ділянки по АДРЕСА_1 для обслуговування автостоянки у зв'язку з тим, що вказана земельна ділянка входить до території об'єкта природно-заповідного фонду КП «Парк Жовтневий». На його думку, вказане рішення є незаконним і таким, що порушує його права та інтереси, прийняте з порушенням вимог законодавства. Передача в оренду земельної ділянки, яка перебуває у природно-заповідному фонді, не є порушенням земельного законодавства, оскільки ділянка залишатиметься у комунальній власності м. Чернівці. Також зазначав, що він, як особа, яка набула право власності на споруди по АДРЕСА_1 має право на отримання в оренду земельної ділянки площею 0,3093 га у тому ж обсязі, в якому вона була передана попередньому власнику споруд.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 11 травня 2012 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Чернівецької області від 4 липня 2012 року рішення суду першої інстанції змінено, виключено з його мотивувальної частини посилання на ст.ст. 373, 377 ЦК України, доповнено мотивувальну частину рішення висновком про те, що не підлягає задоволенню позовна вимога ОСОБА_1 про визнання права на отримання в оренду спірної земельної ділянки для обслуговування споруд, які у комплексі використовуються як відкрита автостоянка, оскільки відповідно до правил, встановлених ст. 125 Земельного кодексу України право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації та посиланням на ст. 30 Земельного кодексу України (в редакції від 18 грудня 1990 року, № 561-XII (561-12) ).

У решті рішення залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом матеріального чи порушення норм процесуального права.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив із того, що прийом - передача майна, а саме будівлі охорони, щитової, вбиральні, службового приміщення, змощення (асфальтного покриття), що знаходиться на спірній земельній ділянці, було здійснено раніше ніж фактично укладено договір купівлі - продажу. При укладенні 11 вересня 2001 року договору купівлі-продажу відкритої автостоянки між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 були зазначені інші умови щодо майна розташованого на спірній земельній ділянці ніж у договорі купівлі-продажу сторожової вежі та огорожі від 4 липня 2001 року, укладеному між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 Позивачем не було дотримано порядку державної реєстрації права власності на нерухоме майно, що знаходиться на території спільної земельної ділянки, а тому рішенням 18 сесії Чернівецької міської ради VI скликання № 368 від 29 грудня 2011 року права позивача порушені не були.

Апеляційний суд, змінюючи рішення суду першої інстанції, виходив із того, що позовна вимога про визнання права на отримання в оренду спірної земельної ділянки для обслуговування споруд, які у комплексі використовуються як відкрита автостоянка, не підлягає задоволенню, оскільки відповідно до правил ст. 125 Земельного кодексу України право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Встановлено й це убачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують.

Судами установлено, що 4 липня 2001 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 уклали договір купівлі-продажу, предметом якого були сторожова вежа та огорожа, що розташовані на території автостоянки, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1

Згідно договору купівлі-продажу від 11 вересня 2001 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, позивач придбав у власність відкриту автостоянку на території якої розташовано будівля охорони, щитова, вбиральня, службове приміщення, замощення (асфальтове покриття) (а.с. 10-11).

ОСОБА_1, відповідно до акту від 11 серпня 2001 року, прийняв відкриту автостоянку разом з розташованими на ній будівлями (а.с. 12).

Рішенням 18 сесії Чернівецької міської ради VI скликання № 368 від 29 грудня 2011 року позивачу відмовлено у наданні в оренду земельної ділянки за вищевказаною адресою для обслуговування автостоянки у зв'язку з тим, що вказана земельна ділянка входить до території об'єкта природно-заповідного фонду КП «Парк Жовтневий» (а.с. 17).

Пунктами 27.2, 27.3 рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради № 501/13 від 5 липня 2000 року визначено, що ОСОБА_3 було надано земельну ділянку по вказаній адресі в тимчасове користування на умовах оренди до 4 липня 2005 року для організації стоянки по зберіганню автотранспорту з подальшим укладенням двосторонньої угоди (а.с. 13-14).

5 липня 2000 року між ОСОБА_3 та виконавчим комітетом Чернівецької міської ради укладено договір оренди, предметом якого є спірна земельна ділянка (а.с.61).

Відповідно до припису Держпвного комітету України із земельних ресурсів Головного управління Держкомзему у Чернівецькій області від 28 вересня 2011 року № 00369 встановлено, що ОСОБА_1 використовує земельну ділянку площею 0,3093 га за вищевказаною адресою без правовстановлюючого документу (а.с. 15).

Рішенням 14 сесії VI скликання Чернівецької міської ради № 323 від 27 жовтня 2011 року скасовано пункт 27.2 рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 5 липня 2000 року № 501/13 (а.с. 60).

Відповідно до п. г ч. 3 ст. 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно статті 30 ЗК України при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення.

Відповідно до ст. 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу (2768-14) та надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Частина 1 статті 93 ЗК України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до частини 1 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх

повноважень, визначених цим Кодексом (2768-14) або за результатами аукціону.

Згідно частини 1 статті 123 ЗК України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Частиною 1 статті 124 ЗК України встановлено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Згідно ч. 2 ст. 125 ЗК України право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Відповідно до пункту 34 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» № 280/97-ВР 1 від 21 травня 1997 року виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Згідно частини 2 статті 4 Закону України «Про оренду землі» № 161-XIV від 6 жовтня 1998 року орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом.

Згідно підпункту ґ пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» № 7 від 16 квітня 2004 року (va007700-04) при переході права власності на будівлі та споруди за цивільно-правовими угодами, укладеними до 1 січня 2002 року, згідно з положеннями чинної до цієї дати статті 30 ЗК до набувача від відчужувача переходить належне йому право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розташовані будівлі та споруди, якщо інше не передбачалось у договорі відчуження. Після 31 грудня 2001 року в таких випадках право власності на земельну ділянку або її частини могло переходити відповідно до статті 120 ЗК 2001 року на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди, укладених відповідно відчужувачем або набувачем. До особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду після 31 грудня 2003 року, згідно зі статтею 377 ЦК, а з часу внесення змін до статті 120 ЗК Законом України від 27 квітня 2007 року № 997-V (997-16) -і згідно зі статтею 120 ЗК, переходило право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором; а якщо договором це не було визначено, до набувача переходило право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для її обслуговування. При переході права власності на будинок або його частину за договором довічного утримання до набувача переходило право на земельну ділянку, де вони розташовані, на умовах, на яких ця ділянка належала відчужувачу. В разі переходу права власності на будівлі та споруди до кількох осіб право на земельну ділянку визначалось пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено в договорі відчуження останніх, а при переході права власності на будівлі та споруди до фізичних або юридичних осіб, які не могли мати у власності земельні ділянки, до них переходило право користування земельною ділянкою. З 1 січня 2010 року до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача) відповідно до статті 377 ЦК і статті 120 ЗК в редакції Закону України № 1702-VІ від 5 листопада 2009 (1702-17) року.

Апеляційний суд, змінюючи рішення суду першої інстанції, вірно зазначив, що судом першої інстанції не було враховано, що відповідно до правил статті 125 ЗК України право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації, проте, сторони не укладали договір оренди та такий договір не реєструвався, ст.ст. 373, 377 ЦК України не поширюються на спірні правовідносини та застосував ст. 30 Земельного кодексу України (в редакції від 18 грудня 1990 року, № 561-XII (561-12) ), яка підлягала застосуванню.

Таким чином, суди вірно встановили фактичні обставини справи та дійшли висновку про те, що рішенням 18 сесії Чернівецької міської ради VI скликання № 368 від 29 грудня 2011 року права позивача порушені не були, а тому підстави для визнання його недійсним відсутні.

Доводи касаційної скарги, матеріали витребуваної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, які передбачені ЦПК України (1618-15) як підстави для скасування рішень.

Ураховуючи наведене та положення ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити рішення суду першої інстанції в частині, яка не змінена апеляційним судом, та рішення апеляційного суду без змін.

Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 11 травня 2012 року в частині, що не змінена апеляційним судом, та рішення апеляційного суду Чернівецької області від 4 липня 2012 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.