6-25570св12 Про визнання шлюбу недійсним - 05.12.2012 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання шлюбу недійсним за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Київської області від 28 травня 2012 року,

У вересні 2011 року ОСОБА_3 звернулась до суду із вказаним позовом і, з урахуванням уточнень, просила визнати недійсним шлюб, зареєстрований між нею і ОСОБА_4 7 жовтня 1999 року відділом реєстрації актів громадянського стану Черкаського міськвиконкому, про що в книзі реєстрації актів про одруження зроблений запис за № 1460.

Свої вимоги обґрунтувала тим, що на час укладення шлюбу ОСОБА_5 перебував у іншому шлюбі з ОСОБА_6, від якого має двох дітей та, укладаючи шлюб, ОСОБА_5 не мав наміру створити сім'ю та набути прав і обов'язків подружжя, тому шлюб є недійсним.

Заочним рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 30 січня 2012 року позов задоволено.

Визнано недійсним шлюб між ОСОБА_3 і ОСОБА_4, зареєстрований 7 жовтня 1999 року відділом реєстрації актів громадянського стану Черкаського міськвиконкому, про що в книзі реєстрації актів про одруження зроблений запис за № 1460.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 28 травня 2012 року заочне рішення Вишгородського районного суду Київської області від 30 січня 2012 року скасовано і ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі заявник просить скасувати рішення апеляційного суду Київської області від 28 травня 2012 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що шлюб між сторонами укладений без наміру створити сім'ю, оскільки укладений між особами, які спільно проживали періодично, які не пов'язані спільним побутом, не мають взаємних прав та обов'язків подружжя.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із недоведеності позовних вимог щодо фіктивності шлюбу та необхідності застосування до спірних правовідносин норм Кодексу про шлюб та сім'ю України (2006-07) , які діяли на час укладання шлюбу між сторонами.

Проте з такими висновками суду апеляційної інстанції у повній мірі погодитись не можна.

Відповідно до ч.ч. 1 і 2 ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно із вимогами ст. 214 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Судами встановлено, що 7 жовтня 1999 року відділом реєстрації акті громадянського стану Черкаського міськвиконкому зареєстровано шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, про що в книзі реєстрації актів про одруження зроблений запис за № 1460.

За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (ч. 1 ст. 58 Конституції України), норми Сімейного кодексу України (2947-14) застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 1 січня 2004 року.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" (v0003700-06) за загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (ч. 1 ст. 58 Конституції України) норми СК України (2947-14) застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 1 січня 2004 року. До сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми СК України (2947-14) застосовуються в частині лише тих прав і обов'язків, що виникли після набрання ним чинності. Ці права й обов'язки визначаються на підставах, передбачених СК України (2947-14) .

Відповідно до ст. 45 КпШС України, який діяв на час укладення шлюбу, шлюб може бути визнаний недійсним в разі порушення умов, встановлених статтями 15-17 цього Кодексу, а також в разі реєстрації шлюбу без наміру створити сім'ю (фіктивний шлюб). Визнання шлюбу недійсним провадиться в судовому порядку.

Відповідно до ст. 17 КпШС України заборонено реєстрацію шлюбу між особами, з яких хоча б один перебуває в іншому шлюбі.

Судом першої інстанції встановлено, що 10 грудня 1978 року ОСОБА_5 уклав шлюб з ОСОБА_7, яка після реєстрації шлюбу змінила прізвище на ОСОБА_5, зареєстрований у виконавчому комітеті Петрашівської сільської ради Ямпільського районну Вінницької області, актовий запис № 12. Зазначений шлюб розірвано на підставі спільної заяви подружжя 1 жовтня 2011 року, про що відділом державної реєстрації актів цивільного стану Ямпільського районного управління юстиції Вінницької області складений актовий запис про розірвання шлюбу № 18.

Відповідно до ч. 5 ст. 39 СК України якщо шлюб зареєстровано з особою, яка вже перебуває у шлюбі, то в разі припинення попереднього шлюбу до анулювання актового запису щодо повторного шлюбу повторний шлюб стає дійсним з моменту припинення попереднього шлюбу.

Відповідно до вимог ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом ст. ст. 10, 11 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

При цьому згідно зі ст. 119 ЦПК України підставами позову, які відповідно до ст. ст. 31, 215 цього Кодексу суд не може змінити без згоди позивача, є обставини, якими останній обґрунтовує вимоги, а не саме по собі посилання на певну норму закону.

Із позовної заяви вбачається, що підставами визнання шлюбу недійсним позивач зазначала як укладення його з особою, яка перебувала вже в іншому шлюбі, так і фіктивність шлюбу, вважаючи, що шлюб зареєстрований без наміру створити сім'ю.

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 303 ЦПК України, та роз'яснень, викладених в п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 (v0012700-08) «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку», перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, суд апеляційної інстанції повинен з'ясувати: чи враховані судом першої інстанції при ухваленні рішення всі факти, що входять до предмета доказування; чи підтверджені обставини (факти), якими мотивовано рішення, належними й допустимими доказами та чи доведені вони; чи відповідають висновки суду встановленим фактам; чи дотримано та чи правильно застосовано норми матеріального й процесуального права, досліджувати докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Таким чином, зазначеними положеннями цивільного процесуального законодавства на суд апеляційної інстанції покладено обов'язок перевіряти законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, встановлені судом фактичні обставини і усувати недоліки, допущені судом першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції, у порушення вимог ст.ст. 214, 215 ЦПК України зазначене не врахував, обставин, що мають значення для справи, належним чином не встановив, наявних у матеріалах доказів не дослідив, а лише надав оцінку посиланням позивача, якими вона обґрунтовувала свої позовні вимоги, не навівши при цьому переконливих доводів їх неналежності та безпідставності, не повністю визначився із характером спірних правовідносин та нормою права, яка підлягає застосуванню, не врахував визначені позивачем підстави позову і дійшов передчасного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Крім того, специфіка шлюбно-сімейних правовідносин передбачає (при можливості) безпосередню участь подружжя при розгляді справи про визнання шлюбу недійсним, тому особисте свідчення подружжя, у даному випадку - відповідача, має значення для справи, що судом апеляційної інстанцій враховано не було.

Відповідно до ч. 3 ст. 338 ЦПК України справа направляється до суду апеляційної інстанції на новий розгляд, якщо є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору, допущені тільки цим судом.

Оскільки рішення апеляційного суду ґрунтується на неповно з'ясованих цим судом обставинах справи, то воно підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених ст. 338 ЦПК України.