Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Головуючого Ткачука О.С.,

Суддів:Гримич М.К., Колодійчука В.М., Савченко В.О., Умнової О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, третя особа: ОСОБА_10 про визнання недійсним договору купівлі-продажу в частині покупця, переведення прав покупця, визнання права власності на квартиру, за касаційною скаргою ОСОБА_5 в особі представника ОСОБА_11 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 9 грудня 2011 року, ухвалу апеляційного суду м. Києва від 21 червня 2012 року, -

У березні 2011 року ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом, в якому, посилаючись на ст.ст. 203, 215, 217, 235 ЦК України, просила визнати недійсним в частині покупця договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 укладений 23 липня 2004 року між ОСОБА_10 та ОСОБА_12; перевести права покупця на неї та визнати за нею право власності на спірну квартиру.

Позов мотивований тим, що 18 травня 2004 року між позивачем та ОСОБА_10 був укладений попередній договір, предметом якого було укладання в майбутньому договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1. Згідно умов попереднього договору сторони домовилися до 19 липня 2004 року укласти договір купівлі квартири за 201400 грн., що еквівалентно 38 000 доларів США. Позивач передала, а ОСОБА_10 отримав 2650 грн., що еквівалентно 500 доларів США. В подальшому попередній договір продовжено до 29 липня 2004 року, за що покупець сплатила продавцю суму, еквівалентну 225 доларів США. 22 липня 2004 року з метою укладання договору купівлі-продажу квартири та оплати продавцю її вартості позивач уклала з ОСОБА_13 договір безпроцентної цільової позики, на умовах якого отримала кошти у розмірі 200 000 грн. 18 травня 2004 року відповідно до умов попереднього договору був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 в якому покупцем була зазначена не позивач, а ОСОБА_12, з яким позивач мала намір в подальшому проживати та в майбутньому фактично проживала у цій квартирі після її придбання однією сім'єю до смерті останнього. Позивач вважає правочин - договір купівлі-продажу квартири удаваним в частині покупця, оскільки квартира насправді була придбана не ОСОБА_12, який зазначений покупцем в договорі, а нею і за її кошти, отримані на підставі договору позики від 22 липня 2004 року саме на придбання цієї квартири.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 9 грудня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 21 червня 2012 року у задоволенні вищевказаного позову відмовлено.

Представник позивача, не погоджуючись з даними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на невірне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить їх скасувати з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з наступного.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позову виходив з того, що попередній договір, на який посилається позивач в обґрунтування своїх вимог, є нікчемним в силу закону, оскільки відсутня обов'язкова умова його дійсності - нотаріальне посвідчення. Тому, вказаний договір не може розцінюватися, як належний та допустимий доказ у цивільній справі. Позивач не є стороною оспорюваного ним правочину та не довела того, що волевиявлення сторін договору не було вільним та не відповідало їх волі. Не надано доказів того, що сторони, укладаючи договір купівлі-продажу квартири не мали наміру на досягнення правових наслідків, обумовлених ним. Позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним в той же час просить перевести на неї права покупця за договором, стверджуючи, що квартира придбана за її кошти, тобто фактично заявляє позовні вимоги, які суперечать одна одній, не зазначаючи при цьому який правочин приховували сторони, укладаючи договір купівлі-продажу.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли висновків про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Вказані вище висновки судів першої та апеляційної інстанцій відповідають фактичним обставинам справи та узгоджуються з нормами матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

Суди попередніх інстанцій правильно виходили з відсутності правових підстав для застосування до спірних правовідносин ст. 235 ЦК України, оскільки позивачем не оспорювався факт укладання саме договору купівлі-продажу квартири.

Позивачем не доведено тих обставин, що волевиявлення ОСОБА_12., як учасника оспорюваного правочину, не було вільним і не відповідало його внутрішній волі, а також того факту, що правочин не був спрямований на реальне настання обумовлених ним наслідків.

З урахуванням наведеного суди дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позову, в силу відсутності правових підстав, передбачених ст.ст. 203, 215, 217, 235 ЦК України, на які посилається позивач в обґрунтування заявлених нею позовних вимог.

Судами належним чином перевірені доводи позивача щодо придбання спірної квартири за її кошти, отримані за договором позики від 22 липня 2004 року саме на придбання цієї квартири. Надано належну оцінку вказаному договору позики.

Надано належної правової оцінки доводам позивача щодо удаваності договору купівлі-продажу квартири в частині зазначення покупцем ОСОБА_12 та його невідповідності вимогам ч.ч.3, 5 ст.ст. 203, 235 ЦК України.

При встановлені та перевірці зазначених вище фактів судами першої та апеляційної інстанцій не було порушено норми процесуального права, а при ухваленні судових рішень правильно застосовано норми матеріального права.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення. При вирішенні даної справи судами правильно визначений характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

За таких обставин, відповідно до ст. 337 ЦПК України касаційну скаргу слід відхилити і залишити оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Керуючись ст. ст. 336, 337, 344 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,-

Касаційну скаргу ОСОБА_5 в особі представника ОСОБА_11 відхилити.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 9 грудня 2011 року, ухвалу апеляційного суду м. Києва від 21 червня 2012 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.