Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Гулька Б.І., Лесько А.О.,

Хопти С.Ф., Червинської М.Є.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Управління міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області, Новосанжарського районного відділу Управління міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди; за зустрічним позовом ОСОБА_3 до Управління міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області, Новосанжарського районного відділу Управління міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області про стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_3 та її представника - ОСОБА_4 - на рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 1 червня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 26 липня 2012 року,

У серпні 2011 року УМВС України в Полтавській області та Новосанжарський РВ УМВС України в Полтавській області звернулись до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що ОСОБА_3, працюючи спеціалістом-бухгалтером Новосанжарського РВ УМВС України в Полтавській області, порушила норми трудового законодавства у частині зниження фонду оплати праці. У зв'язку із цим завдала їм шкоди у розмірі 43 177 грн. 22 коп. З урахуванням наведеного просили відшкодувати завдану їм шкоду.

У жовтні 2011 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним вище зустрічним позовом, посилаючись на те, що з 15 вересня 2009 року працювала на посаді спеціаліста-бухгалтера у Новосанжарському РВУ МВС України в Полтавській області. Наказом № 215 від 30 грудня 2009 року звільнена за власним бажанням відповідно до ст. 38 КЗпП України. З 31 грудня 2009 року працювала на посаді спеціаліста-бухгалтера УМВС України в Полтавській області, наказом від 28 лютого 2011 року № 54о/с була звільнена за угодою сторін. Оскільки відповідачами не було проведено з нею повний розрахунок при звільненні, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_3 просила суд стягнути на її користь з УМВС України в Полтавській області суму компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за січень та лютий 2011 року у розмірі 348 грн. 50 коп. та невиплачену у повному обсязі оплату за дні щорічної відпустки, які їй надавались з 30 червня 2010 року по 9 липня 2010 року та з 1 вересня 2010 року по 20 вересня 2010 року у розмірі 545 грн. 72 коп., та середньомісячний заробіток за 261 робочий день затримки у проведенні розрахунку при звільненні у розмірі 21 725 грн. 27 коп. та 1 700 грн. на відшкодування моральної шкоди. Просила стягнути з Новосанжарського РВ УМВС України в Полтавській області компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки за вересень-грудень 2009 року у розмірі 285 грн. 32 коп. та 850 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Новосанжарського районного суду Полтавської області від 1 червня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 26 липня 2012 року, позов УМВС України у Полтавській області, Новосанжарського РВ УМВС України в Полтавській області задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь Новосанжарського РВ УМВС України в Полтавській області у відшкодування заподіяної шкоди 1 772 грн. 78 коп. У задоволені решти позовних вимог відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з Новосанжарського РВ УМВС України в Полтавській області на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію за невикористані дні відпустки за фактично відпрацьований робочий час з 15 вересня 2009 року по 30 грудня 2009 року у розмірі 285 грн. 32 коп. та з УМВС України в Полтавській області за січень, лютий 2011 року в розмірі 348 грн. 50 коп. У задоволенні решти зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просять скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким зустрічний позов ОСОБА_3 задовольнити.

У частині вирішення позову УМВС України у Полтавській області, Новосанжарського РВ УМВС України в Полтавській області судові рішення не оскаржуються, тому в касаційному порядку не переглядаються (ч.1 ст. 335 ЦПК України).

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_3, суд першої інстанції правильно виходив із того, що при її звільненні з вини Новосанжарського РВ УМВС України в Полтавській області не було виплачено грошову компенсацію за невикористані дні відпустки за фактично відпрацьований робочий час з 15 вересня 2009 року по 30 грудня 2009 року у розмірі 285 грн. 32 коп. та з вини УМВС України в Полтавській області за січень, лютий 2011 року в розмірі 348 грн. 50 коп.

Такі висновки суду першої інстанції є правильними, відповідають матеріалам справи й вимогам закону.

Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції дійшов висновків про те, що вини УМВС України в Полтавській області у невиплаті ОСОБА_3 належних сум не має, оскільки, відповідно до посадових обов'язків, ОСОБА_3, як спеціаліст-бухгалтер сама здійснювала контроль за проведенням таких розрахунків.

Також, встановивши, що ОСОБА_3 не було виплачено компенсацію за не використані дні відпустки за фактично відпрацьований робочий час, суд першої інстанції дійшов до висновку, що такими діями відповідачів не було завдано їй моральної шкоди.

Апеляційний суд погодився з такими висновками.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Згідно зі ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Судом установлено, що при звільненні ОСОБА_3 відповідачами не було проведено з нею повного розрахунку, що є порушенням вимог ст. 116 КЗпП України і за такі дії наступає відповідальність передбачена ст. 117 КЗпП України.

Таким чином, установивши під час розгляду справи, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

Обов'язок виплатити належні працівникові кошти при звільненні лежить на підприємстві, установи, організації, а не на особі, відповідно до посадових обов'язків якої є здійснення контролю за проведенням таких розрахунків, оскільки кінцеві бухгалтерські документи підписує керівник організації та головний бухгалтер.

На наведені норми права ОСОБА_3 посилалась в апеляційній скарзі, проте вони залишилися без правової оцінки з боку апеляційного суду.

Крім того, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/12 (v004p710-12) у справі № 1-5/12 дійшов висновку, що для звернення працівника до суду з заявою про відшкодування моральної шкоди, завданої йому несвоєчасною виплатою з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум, встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли такий працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.

Оскільки апеляційний суд не встановив фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, його судове рішення не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності та обгрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 та її представника - ОСОБА_4 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 26 липня 2012 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.