6-37652св12 Про визначення місця проживання дитини - 31.10.2012 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи: Оріхівська міська рада, Оріхівська районна державна адміністрація, про визначення місця проживання дитини, за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, треті особи: відділ опіки та піклування Оріхівської міської ради, служба у справах дітей Оріхівської районної державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Запорізької області 8 серпня 2012 року,

У листопаді 2011 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що з 31 серпня 1996 року до 6 березня 2006 року перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4, від шлюбу мають малолітнього сина - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. Після розлучення син залишився проживати з матір'ю, але з вересня 2009 року він проживає у нього. Проте оскільки ОСОБА_4 заперечує проти того, щоб син проживав з ним, просив визначити місце проживання дитини з ним в судовому порядку.

У лютому 2012 року ОСОБА_4 звернулась до суду із зустрічним позовом, посилаючись на те, що син після їх з ОСОБА_3 розлученням постійно проживає з нею, вона має всі умови для його виховання та утримання, а з батьком він проживав тимчасово з її дозволу, але в даний час ОСОБА_3 перешкоджає дитині повернутись до неї, тому просила визначити місце проживання дитини, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, з нею.

Рішенням Оріхівського районного суду Запорізької області від

14 березня 2012 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено, позов ОСОБА_4 задоволено, визначено місце проживання дитини, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, з нею за адресою: АДРЕСА_1

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 8 серпня 2012 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_3 задоволено, визначено місце проживання дитини з ним за адресою АДРЕСА_2. У задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судом встановлено, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з 31 серпня 1996 року до 6 березня 2006 року перебували у зареєстрованому шлюбі, від шлюбу мають малолітнього сина - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Після розлучення син залишився проживати з матір'ю,

ОСОБА_3 сплачує на користь ОСОБА_4 аліменти на утримання дитини.

З дозволу матері з 2010 року син періодично проживає з батьком за адресою: АДРЕСА_2.

Задовольняючи позов ОСОБА_4 та відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що мати, ОСОБА_4, має належні житлово-побутові умови для виховання сина та через розлучення дитини з матір'ю буде порушено Принцип 6 Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року (995_384) .

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд вказав на те, що ОСОБА_5 тривалий час проживає з батьком, висловив бажання проживати з ним і в подальшому, а спір між батьком та матір'ю виник лише через бажання батька перевести дитину до іншої школи, отже, виходячи з інтересів дитини та ураховуючи його думку з цього приводу, апеляційний суд дійшов висновку про задоволення позову

ОСОБА_3 та визначення місця проживання дитини з ним.

Проте погодитись з рішенням апеляційного суду не можна з наступних підстав.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Відповідно до ст. 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 24 постанови від 12 червня 1998 року № 16 "Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України" (v0016700-98) , вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо (в тому числі в одній квартирі), про те, з ким із них і хто саме з дітей залишається, суд, виходячи із рівності прав та обов'язків батька й матері щодо своїх дітей, повинен постановити рішення, яке відповідало б інтересам дітей. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей.

Відповідно до принципу 6 Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року (995_384) малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виключні обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.

Переглядаючи справу, апеляційний суд наведених норм закону не взяв до уваги, та, ухваливши рішення лише з урахуванням думки дитини щодо його бажання проживати з батьком, не встановив виключних обставин, які б давали підстави дійти висновку про можливість розлучення дитини з матір'ю, порушивши таким чином принцип 6 Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року (995_384) .

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову ОСОБА_4 та про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3, при цьому рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ст. ст. 212- 214 ЦПК України.

Відповідно до ст. 339 ЦПК України, установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України