Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Дьоміної О.О., суддів: Дем'яносова М.В., Коротуна В.М.,Касьяна О.П., Штелик С.П.,розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, треті особи: житлово-будівельний кооператив №1 м. Харцизька, ОСОБА_10, БТІ м. Харцизька, про усунення перешкод у користуванні власністю, виселення з квартири та зобов'язання зняти відповідачів з реєстрації, за касаційною скаргою ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Донецької області від 19 червня 2012 року,

У травні 2011 року ОСОБА_6 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_11, ОСОБА_8, ОСОБА_9, треті особи: житлово-будівельний кооператив №1 м. Харцизька, ОСОБА_10, БТІ м. Харцизька, в якому просив усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення відповідачів з цієї квартири та зобов'язати житловий орган ЖБК № 1 м. Харцизька зняти відповідачів із реєстраційного обліку.

В обґрунтування позову посилався на ті обставини, що 26 лютого 1996 року між позивачем та ОСОБА_7 був укладений договір застави ѕ частин цієї квартири, а саме: кімнати 8, 7, 5 площею 49,73 кв. м. на забезпечення своєчасного повернення позичених нею коштів.

ОСОБА_7 не сплатила борг ОСОБА_6, тому рішенням суду було накладено стягнення на заставлені житлові кімнати на користь позивача.

Однак відповідачка та члени її сім'ї добровільно не звільняють належні позивачу кімнати, проживають та зареєстровані у квартирі, що порушує його права, тому позивач просив усунути йому перешкоди у користуванні та розпорядженні власністю.

14 лютого 2012 року рішенням Харцизького міського суду Донецької області у задоволенні позову відмовлено.

19 червня 2012 року рішенням апеляційного суду Донецької області рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове, яким позов задоволено частково.

Усунуто перешкоди у здійсненні позивачем права користування та розпорядження квартирою.

Виселено ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 з квартири АДРЕСА_1.

У задоволенні решти позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_7 та ОСОБА_8 просять скасувати рішення апеляційного суду, а рішення суду першої інстанції залишити в силі, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі проживають у квартирі та користуються нею з дозволу позивача, вимоги про звільнення квартири не отримували, а позивач не надав доказів того, що відповідачі чинили йому перешкоди у користуванні квартирою.

Крім того, позивач, як власник квартири, не оформляв на себе особисті рахунки, не сплачував їх, не писав заяву про вступ до кооперативу, квартирою не користувався, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позов, виходив з того, що відповідачі порушують права позивача у користуванні та розпорядженні своїм майном, чинять йому перешкоди у проживанні у належних йому на праві власності кімнатах у квартирі, що є підставою для їх виселення.

Рішення апеляційного суду є правильним та таким, що ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Із матеріалів справи видно та встановлено судом, що ОСОБА_7 була прийнята в члени ЖБК № 1 м. Харцизька, а в 1982 році їй та її чоловіку ОСОБА_10, була виділена чотирьохкімнатна квартира АДРЕСА_1 площею 47,6 кв.м., за яку вони сплачували пайові внески перебуваючи у шлюбі.

17 вересня 1984 року рішенням Харцизького міського суду Донецької області розділено пай, внесений у кооператив та визнано право власності за ОСОБА_10 на Ѕ його частину.

Визначено порядок користування квартирою, ОСОБА_10 передано в користування кімнату № 9 площею 12,2 кв.м., а жилі кімнати: 8, 7, 5, кладову передано в користування ОСОБА_7, інші приміщення квартири залишено в загальному користуванні.

26 лютого 1996 року ОСОБА_7 передала свою частину квартири у заставу ОСОБА_6 в забезпечення своєчасного повернення йому боргу.

11 березня 1996 року рішенням Харцизького міського народного суду Донецької області з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 стягнуто суму боргу та звернуто стягнення на предмет застави - квартиру АДРЕСА_1.

16 червня 2000 року ОСОБА_6 видано дублікат свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів та належність йому на праві приватної власності кімнат квартири, що раніше належали ОСОБА_7

18 березня 2011 року позивач зареєстрував право власності на вказану частину квартири на підставі цього свідоцтва.

Згідно з довідки ЖБК № 1 від 31 березня 2011 року у квартирі зареєстровані та проживають ОСОБА_7, ОСОБА_12, ОСОБА_9, ОСОБА_13, ОСОБА_8, ОСОБА_10

Позивач, вважаючи, що відповідачі не мають права на користування його квартирою, чинять йому перешкоди у здійсненні його права власності, добровільно не бажають її звільняти, що порушує його права, звернувся до суду з цим позовом, просив його задовольнити.

Відповідно до ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтями 317, 321 ЦК України, ст. 41 Конституції України передбачено, що права володіння, користування та розпорядження своїм майном належить власнику.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст. 319 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Ухвалюючи рішення, апеляційний суд правильно виходив з того, що позивач є власником ѕ частин спірної квартири та має право вільно володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном, а відповідачі чинять йому в цьому перешкоди, що є підставою для їх виселення та задоволення позову.

При цьому судом відповідно до ст. 212 ЦПК України повно, всебічно досліджено і оцінено обставини у справі, надані сторонами докази, правильно визначено юридичну природу спірних правовідносин та закон, який їх регулює, ухвалено рішення з дотриманням норм матеріального права.

Наведені у касаційній скарзі доводи висновків суду не спростовують.

За таких обставин, касаційну скаргу потрібно відхилити, а рішення апеляційного суду, ухвалене згідно з законом, залишити без змін, як передбачено ст. 337 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_7 та ОСОБА_8 відхилити.

Рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Донецької області від 19 червня 2012 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.