6-29058св12 Про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, завданої незаконними діями правоохоронних органів - 31.10.2012 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Державного казначейства України, Одеського міського Управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, прокуратури Одеської області про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, завданої незаконними діями правоохоронних органів, за касаційною скаргою заступника прокурора Одеської області на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2011 року та рішення апеляційного суду Одеської області від 11 червня 2012 року,

У квітні 2003 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вищевказаним позовом, який уточнив у процесі розгляду справи і остаточно, посилаючись на положення ст. ст. 22, 23, 1167, 1168, 1176 ЦК України, Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» (266/94-ВР) , просив суд зобов'язати Державне казначейство України відшкодувати з державного бюджету України на його користь матеріальну шкоду у розмірі 81491 грн. 21 коп. та моральну шкоду у розмірі 1600000 грн. 00 коп..

У квітні 2003 року ОСОБА_4 звернулась до суду з вищевказаним позовом, який уточнила у процесі розгляду справи і остаточно, посилаючись на положення ст. ст. 22, 23, 1167, 1168, 1176 ЦК України, Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» (266/94-ВР) , просила суд зобов'язати Державне казначейство України відшкодувати з державного бюджету України на її користь матеріальну шкоду у розмірі 24879 грн. 00 коп. та моральну шкоду у розмірі 35000 грн. 00 коп..

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2011 року позовні вимоги ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задоволено частково.

Зобов'язано Державне казначейство України відшкодувати з державного бюджету України на користь ОСОБА_3 шляхом списання з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України матеріальну шкоду у розмірі 30641 грн. 21 коп. та моральну шкоду у розмірі 370000 грн. 00 коп., а всього відшкодувати грошову суму в розмірі 400641 грн. 21 коп..

Зобов'язано Державне казначейство України відшкодувати з державного бюджету України на користь ОСОБА_4 шляхом списання з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України матеріальну шкоду у розмірі 19679 грн. 00 коп. та моральну шкоду у розмірі 5020 грн. 00 коп., а всього відшкодувати грошову суму в розмірі 24699 грн. 00 коп..

В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 11 червня 2012 року апеляційні скарги представника прокуратури Одеської області - Зінюти М.С., представника Одеського міського управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області - Масловського М.О. та представника Державного казначейства України - Твердохлебенко І.О. задоволені частково. Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2011 року змінено.

Зобов'язано Державне казначейство України відшкодувати з державного бюджету України на користь ОСОБА_3 шляхом списання з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України матеріальну шкоду у розмірі 30641 грн. 21 коп. та моральну шкоду у розмірі 150000 грн. 00 коп., а всього відшкодувати грошову суму в розмірі 180641 грн. 21 коп..

В частині зобов'язання Державного казначейства України відшкодувати шкоду з державного бюджету України на користь ОСОБА_4 змінено мотивувальну частину.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі заступник прокурора Одеської області, мотивуючи свої доводи неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у повному обсязі.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог керувався положеннями ст. ст. 55, 56 Конституції України, п. 4 Прикінцевих та перехідних положень, ст. 176 ЦК України (в редакції 2003 року), ст. ст. 440-1, 443, 453 ЦК УРСР (в редакції 1963 року), п. 8 ст. 7, п.п. 1, 2 ст. 23, ст. 48 Бюджетного кодексу України, Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» від 1 грудня 1994 року № 266/94-ВР (266/94-ВР) , ст. 22 Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» № 2857-VІ від 23 грудня 2010 року, ч. 5 ст. 5 Конвенції «Про захист прав людини та основоположних свобод» 1950 року, ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», Положенням про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» (266/94-ВР) , затвердженого наказом Міністерства юстиції України, п. 4 Положення про Державне казначейство, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 590 від 31 липня 1995 року (590-95-п) та дійшов висновку про те, що незаконними діями органів дізнання та досудового слідства ОСОБА_3 було завдано моральної шкоди, і вказані дії призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків і вимагають додаткових зусиль для організації свого життя.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив із того, що у останньої виникло право на відшкодування заподіяної їй внаслідок пошкодження автомобіля матеріальної та моральної шкоди, яка виникла внаслідок накладення арешту на вилучений в рамках кримінальної справи автомобіль, оренду гаражу для його зберігання та інших витрат, пов'язаних із втратою його товарної вартості під час знаходження на штарфмайданчику.

Суд апеляційної інстанції, зменшуючи розмір моральної шкоди, стягнутої з Державного казначейства України на користь ОСОБА_3 до 150000 грн. 00 коп. виходив із засад розумності, виваженості та справедливості.

Згідно ст. ст. 213, 214 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до приписів ч. 3 ст. 335 ЦПК України суд не обмежений доводами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Колегія суддів касаційного суду вважає, що зазначеним вимогам рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають з наступних підстав.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» (266/94-ВР) передбачено, що підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Приписами п. 2 ч. 1 ст. 2 вищевказаного Закону (266/94-ВР) передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину, відсутністю у діянні складу злочину або недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину (далі по тексту - Закон (266/94-ВР) ).

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_3 та ОСОБА_4 суди попередніх інстанцій виходили з того, що 14 жовтня 2002 року постановою слідчого СВ ОМУ МВС України в Одеській області порушену щодо ОСОБА_3 кримінальну справу за ч. 1 ст. 212, ст. ст. 364, 366 КК України припинено на підставі п. 2 ст. 6 КПК України, у зв'язку з відсутністю у його діях складу злочину.

Проте повністю погодитися з такими висновками судів попередніх інстанцій не можна з таких підстав.

Із матеріалів справи вбачається, що 16 червня 1995 року слідчим відділом Одеського МУ МВС України в Одеській області було порушено кримінальну справу № 1029505203 за фактом скоєння злочину посадовими особами МП «Витязь», в тому числі і президента ОСОБА_3, передбаченого ч. 2 ст. 148-2 КК України (а.с. 5а, т. 1).

На час порушення кримінальної справи ОСОБА_3 очолював МП «Витязь» та працював на посаді президента, що підтверджується копією трудової книжки та наказом (а.с. 13, т. 1).

23 червня 1995 року слідчим СВ Одеського МУ МВС України в Одеській області було винесено постанову про притягнення ОСОБА_3 у якості обвинуваченого в скоєнні злочину передбаченого ч. 2 ст. 148-2 КК України за ознаками ухилення від сплати податків шляхом навмисного приховання та заниження об'єкту оподаткування, які спричинили державі шкоду в особливо великих розмірах.

23 квітня 1998 року постановами слідчого СВ ОМУ УМВС України в Одеській області у відношенні ОСОБА_3 було порушено кримінальні справи за ч. 2 ст. 165 КК України за фактом зловживання владою або службовим становищем та за ст. 172 КК України за фактом скоєння посадового підлогу, які 24 квітня 1998 року були об'єднані в одне провадження із справою по обвинуваченню ОСОБА_3 у скоєнні злочину передбаченого ч. 2 ст. 148-2 КК України (в редакції 1960).

13 травня 1998 року постановою слідчого СВ ОМУ УМВС України в Одеській області ОСОБА_3 було притягнуто в якості обвинуваченого та пред'явлено обвинувачення за фактом скоєння злочинів передбачених ч. 2 ст. 148-2, ч. 2 ст. 165, ст. 172 КК України (в редакції 1960).

Пунктом 1 Прикінцевих та Перехідних положень Кримінального кодексу України (2341-14) (в редакції 2001 року) Кримінальний кодекс УРСР (в редакції 1960) (2001-05) втратив чинність.

Постановою слідчого СВ ОМУ МВС України в Одеській області від 14 жовтня 2002 року дії ОСОБА_3 в частині скоєння злочину, передбаченого ч. 2 ст. 148-2 КК України (в редакції 1960) були перекваліфіковані на ч. 1 ст. 212 КК України (в редакції 2001 року) у зв'язку із веденням в дію нового Кримінального кодексу України (2341-14) (а.с. 4, т. 1).

Санкція ч. 1 ст. 212 КК України (в редакції 2001 року) передбачає кримінальну відповідальність у разі, якщо такі злочинні діяння призвели до фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів у значних розмірах, які в тисячу і більше разів перевищують установлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Згідно висновку судово-бухгалтерської експертизи № 149-150-151 від 30 серпня 2002 року сума коштів, яка не надійшла в бюджет держави з вини ОСОБА_3 та ОСОБА_8 складає 6655 грн. 00 коп., що в 391 раз перевищує установлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян (а.с. 4, 5, т. 1).

З огляду на викладене та з урахуванням приписів п. 2 ч. 1 ст. 2 вищевказаного Закону (266/94-ВР) , колегія суддів касаційного суду вважає, що суди попередніх інстанцій в порушення вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України не перевірили підстав звільнення позивача від кримінальної відповідальності, та не надали належної правової оцінки змісту постанови слідчого СВ ОМУ МВС України в Одеській області від 14 жовтня 2002 року, із якої вбачається про перекваліфікацію дій ОСОБА_3 в частині скоєння злочину, передбаченого ч. 2 ст. 148-2 КК України (в редакції 1960), на ч.1 ст. 212 КК України (в редакції 2001 року).

За викладених обставин колегія суддів вважає, що дії ОСОБА_3 в частині скоєння злочину, передбаченого ч. 2 ст. 148-2 КК України (в редакції 1960) були перекваліфіковані на ч. 1 ст. 212 КК України у зв'язку із веденням в дію з 1 серпня 2001 року нового Кримінального кодексу України (2341-14) , а тому висновок судів попередніх інстанцій, що кримінальна справа порушена відносно ОСОБА_3 за ч. 2 ст. 148-2 КК України (в редакції 1960) була порушена незаконно, є безпідставним у зв'язку з чим рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2011 року та рішення апеляційного суду Одеської області від 11 червня 2012 року підлягають скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.